До історії відділу «Спеціальне фортепіано»

(Спогади М.О.Бринич)

Цього року ювілей Дрогобицького музичного фахового коледжу імені В. Барвінського співпадає з 65-тим роком заснування відділу спеціального фортепіано.

У 50-х роках ХХ століття в тодішній Дрогобицькій області відкривалися музичні школи, тому постала гостра потреба у підготовці кваліфікованих спеціалістів з різних напрямків музичного мистецтва, оскільки на той час в Дрогобицькому музичному училищі були лише три секції: духових інструментів, народних інструментів та диригентсько-хорова.

У 1959 році відбулися певні зміни адміністративного устрою. Львівська та Дрогобицька області були об’єднані в одну – Львівську область і місто Дрогобич перестало бути обласним центром.

У 1959 році в Дрогобицькому музичному училищі відкрили новий відділ – відділ спеціального фортепіано. До тих, хто вперше вступив на навчання на цей відділ, доєдналася частина студентів відділу хорового диригування, які мали відповідну професійну фортепіанну підготовку.

Повертаючись в ті далекі роки, напливають спогади. У 1960 році я, Гец Марія, після закінчення музичної школи, вступила на навчання на відділ спеціального фортепіано. Згадуються мої перші враження щодо приміщення училища. Воно було набагато меншим, не було ні актового, ні спортивного залів, ні бібліотеки. Вступний іспит ми здавали в приміщенні, яке об’єднувало теперішні 204, 205, 206 класи, і це був своєрідний зал. Перший поверх з правої сторони закінчувався кабінетами української мови і історії, на другому поверсі – теперішніми 309 і 319 класами.

Коли ми навчались, тоді будувався великий зал. Студенти допомагали: носили цеглу, цемент тощо. І вже у 1962 році академконцерти та іспити проходили у великому залі на концертному роялі.

Самопідготовка студентів розпочиналась з 6.00 ранку, оскільки на той час мало хто мав інструмент фортепіано вдома. Продовжували займатися після пар та індивідуальних занять (до 23.00 години). В той час вивчали менше загальноосвітніх предметів, але і годин на спецпредмети виділялось також менше. Заняття з фортепіано в розкладі були 2 рази в тиждень, а програмні вимоги – приблизно такі ж, як зараз.
Умови для навчання були набагато складнішими. Обмежений нотний фонд змушував нас переписувати ноти, що займало багато часу. Сучасним студентам та молодим викладачам складно уявити, як важко було послухати класичну західну європейську або українську музику. Були записи на платівках, але їх також було мало. Тому ми, студенти, ходили на академконцерти та іспити не тільки нашого відділу, але й інших. Там ми обговорювали виступи, спілкувалися. Як тільки випадала нагода, ми їздили на концерти у Львівську філармонію. Концерти були і у дрогобицькій філармонії (теперішнє приміщення ансамблю «Верховина») або в залі Народного дому імені Івана Франка.

Методичну допомогу надавали викладачі Київської консерваторії (Т. Рощина), Львівської консерваторії ім. М. Лисенка (А. Едельман, М. Крушельницька, Л. Крих, М. Угляр, Г. Блажкевич та інші). В 60-70-х роках було започатковано зустрічі з композиторами. Незабутні враження справили авторські концерти А. Хачатуряна, А. Кос-Анатольського, Л. Дичко, М. Скорика, Л. Грабовського та багатьох інших. Ця традиція продовжується і надалі.

У період мого навчання (1960 – 1964 роки) на відділі спеціального фортепіано працювали талановиті викладачі. З 1959 року викладали О. В. Микласевич, А. М. Калінін, Х. Л. Сковронська. Саме Христина Львівна і очолила відділ. З 1961 року почав працювати Ю.С. Кльосов. Цих викладачів багато що поєднувало. Найперше – це якісна фахова освіта, висока інтелігентність, любов до мистецтва та високий педагогічний професіоналізм.

Христина Львівна Сковронська (1936 – 2001) навчалася в школі-інтернаті імені Соломії Крушельницької (м. Львів) та у Львівській консерваторії імені М. Лисенка у класі професора А. Едельмана. Христина Львівна дала мені ґрунтовні знання не тільки зі спеціальності, але й з методики викладання. Це надало мені можливість після закінчення навчання в училищі залишитись працювати викладачем. Х. Л. Сковронська була чудовим адміністратором, яка ефективно керувала відділом спеціального фортепіано 40 років. За весь час нашої спільної праці вона була для мене наставником, порадницею, ініціатором ідей, прикладом високої духовності та морально-культурної особистості.

Юліан Сергійович Кльосов (1927 – 1997) до 1941 року навчався у Київській музичній школі-десятирічці у видатного педагога Б. О. Милича, автора численних збірок «Фортепіано» для всіх класів музичної школи, які використовуються і по сьогодні. Після 1944 р. Ю.С. Кльосов був репресований і звільнений тільки після смерті Й. Сталіна. Лише тоді зміг здобути вищу освіту у Львівській консерваторії ім. М. Лисенка в класі доцента С. Дайча. Юліан Сергійович був прекрасним піаністом та чудово володів акордеоном. У спілкуванні був завжди толерантним, виваженим, давав багато практичних порад як концертмейстер, які потім я змогла використати у своїй роботі. Часто виступав як виконавець, віртуозно виконував складні фортепіанні твори.

Олег Вікентійович Микласевич (1928 – 1988) до 1941 року навчався у Стрийській музичній школі, яка на той час була філією Вищого музичного інституту імені М. Лисенка, у класі видатного піаніста та педагога Р. Савицького (учня В. Барвінського). Війна перервала його навчання, і лише після її завершення він зміг закінчити музичну школу та вступити у Дрогобицьке музичне училище в клас О. Енгеля. Після завершення навчання Олег Вікентійович залишився працювати в училищі викладачем загального фортепіано. Коли відкрили відділ спеціального фортепіано, О. В. Мікласевич працював викладачем на двох відділах. З 1963 року він очолив відділ загального фортепіано. Олег Вікентійович відзначався високою вимогливістю. Завжди говорив, що головне – правильно передати зміст музики. Він дуже багато звертав увагу на підбір репертуару, на досконале володіння матеріалом. З Олегом Вікентійовичем я зустрілась на вступному іспиті в училище, де він був головою екзаменаційної комісії.

У 1964 році після закінчення училища мені запропонували залишитись працювати на посадах викладача фортепіано (на відділах загального та спеціального фортепіано) та концертмейстера. Найбільший вплив на формування мене як музиканта, викладача, концертмейстера мало спілкування з моїми наставниками: викладачем по спеціальному фортепіано Х. Л. Сковронською, викладачем по концертмейстерському класу та класу камерного ансамблю Ю. С. Кльосовим, а також з колегою по подальшій роботі, завідуючим відділом загального фортепіано О. В. Микласевичем.

Безмежно вдячна своїм викладачам. Дуже тішуся, що мала можливість працювати довгі роки в чудесному, творчому колективі. Пишаюся сьогоднішніми здобутками наших викладачів та гідною студентською зміною.

Дякую творчим, креативним, ініціативним керівникам та викладачам рідного Дрогобицького музичного фахового коледжу імені Василя Барвінського за яскраві незабутні роки спілкування.

Марія Бринич,

викладачка ДМФК імені В.Барвінського

(1963-2023 рр.)