Дмитро Степанович Бортнянський (1751-1825)
(до 270-ї річниці від дня народження)
Українську музичну культуру ХVІІІ століття не можна уявити без творчої спадщини представників «золотої доби» української музики – Максима Березовського, Дмитра Бортнянського та Артемія Веделя. На відміну від своїх сучасників, Бортнянський мав щасливішу долю і сприятливіші умови для своєї творчості й діяльності.
Д.Бортнянський – один із перших українських музикантів європейського рівня, композитор, співак, диригент, педагог, один із засновників класичної музичної традиції, видатний майстер хорової духовної музики, фортепіанних сонат і камерно-інструментальних творів, автор шести опер.
Витоки родоводу Бортнянських пов’язані із селом Бортнe (на Лемківщині у Галичині). Його батько, Стефан Шкурат, рятуючись від наступу католицизму, оселився у гетьманському місті Глухові, де змінив своє прізвище на Бортнянський (за назвою рідного села), був козаком полку українського гетьмана Кирила Розумовського.
Початкову музичну освіту Дмитро здобув у Глухівській співацькій школі, а в семирічному віці, завдяки своєму чудовому голосу, був прийнятий у Придворну співацьку капелу у Петербурзі, де відзначався особливим талантом (виконував віртуозні партії в італійських операх). Основи музичної освіти опановував у Марка Полторацького, відомого оперного співака та хорового диригента, українця за походженням, а згодом навчається композиції в італійського композитора Бальдассаре Ґалуппі.
Вісімнадцятирічного Бортнянського, як особливо обдарованого музиканта, скеровують на навчання в Італію (1769-1779 рр.). Венеція, Болонья, Флоренція, Рим, Неаполь – великі культурні центри, де навчається Бортнянський у кращих митців світу, засвоюючи багаті досягнення італійської та західноєвропейської музики, шліфуючи свою композиторську майстерність.
Тривалий італійський період був плідним у творчості Бортнянського, написані і з успіхом поставлені опери – «Креонт», «Алкід», «Квінт Фабій», а також сонати, кантати, церковні твори. Ці опуси виявляють як блискучу майстерність автора у оволодінні композиторською технікою провідної європейської школи – італійської, так і близькість до українських пісенно-романсових джерел.
У гатчинсько-павловський період (1784-1796), на замовлення дружини князя Павла, Дмитро Бортнянський створює три опери у французькому стилі («Сокіл», «Син-суперник», «Свято сеньйора»), збірку романсів та пісень на французькі вірші, вісім клавірних сонат, ансамблі для різного складу інструментів. Серед них – Концертна симфонія для семи інструментів, перша в українській музиці симфонія.
З 1796 pоку і до кінця життя Д.Бортнянський займає посаду директора Придворної співацької капели. За його керівництва капела досягла високого рівня. Своєю творчістю композитор розвинув традиції українського хорового співу в репертуарі капели, яка складалась переважно з українських співаків. Освітню програму молодих капелян було збагачено новими предметами – теорією музики, сольфеджіо, постановкою голосу.
У творчому доробку Бортнянського значна кількість духовних творів: 45 хорових концертів, 2 літургії, херувимські, обробки для хору київського, болгарського та грецького церковних наспівів.
На відміну від драматичних, трагічних, напружено-емоційних концертів Березовського, Бортнянський шукає в поезії Давидових псалмів радісні, піднесено-урочисті настрої. Мелодика його концертів дуже часто пов’язана з українським фольклором, з обрядовими, ліричними, побутовими, а навіть жартівливо-танцювальними піснями. Це додає їм особливого душевного тепла, яскравості, а разом з тим, завдяки національній характерності мелодій, вирізняє композитора посеред західних музикантів, що спирались на ті самі професійні принципи.
Дмитру Бортнянському не вдалося упорядкувати свої твори. І лише після його смерті, у 1882 році Петро Чайковський зробить довершене упорядкування та редагування творів композитора, здійснивши їх повне видання.
У майстерності хорового письма серед сучасників Бортнянському не було рівних. Михайло Вербицький поставить Бортнянського в один ряд із Моцартом, а Станіслав Людкевич назве творчий спадок композитора «найкоштовнішим з усього того, що будь-коли мала українська музика».
Лариса Соловей,
викладач ДМФК імені В.Барвінського
