До 137 річниці від дня народження Василя Барвінського

20 лютого виповнюється 137 років від дня народження В.Барвінського – видатного композитора, талановитого педагога, піаніста, диригента, музикознавця, критика. Він був організатором мистецького життя Галичини, більше 30-ти років - директором Львівського вищого музичного інституту імені М.Лисенка, головою Спілки українських професійних музик (СУПРОМ), співпрацював з журналом «Українська музика».
Його твори були визнані світом і надруковані в багатьох країнах Європи, Америки та Японії. Музика В.Барвінського звучала на багатьох світових сценах, в радіо та телепередачах (Відень, Лейпциг, Берлін, Стокгольм, Буенос-Айрес, Нью-Йорк, Прага, Варшава та ін.).
У 1948 році за сфабриковою справою подружжя Барвінських було заарештовано та вислано в мордовські табори на 10 років. Композитора змусили самого підписати вирок: «Дозволяю знищити мої рукописи». З відчаєм та безнадією В.Барвінський говорив: «Я - композитор без нот». Але більша частина його творів збереглася у приватних архівах Р.Савицького, Д.Гординської-Каранович, Л.Колеси, Г.Левицької, Р.Придаткевича, І.Маланюк, М Сокіл, Є.Зарицької та ін.
З 90-х років ХХ століття знову звучить геніальна музика В.Барвінського у виконанні піаністів, співаків, скрипалів, хорів, симфонічних оркестрів та юних музикантів. Відбуваються урочисті академії, конференції, концерти, конкурси.
1 червня 1995 року Дрогобицькому музичному училищу (тепер музичному коледжу) з нагоди його 50-ти річчя було присвоєно ім’я В.Барвінського і засновано музей-кімнату композитора. Поступово експозиція поповнювалася світлинами, нотами, спогадами, новими публікаціями, статтями музикознавців, науковими працями та листами.
В.Барвінський листувався зі своїми учнями, колегами, однодумцями. В експозиції музею зберігаються листи В.Барвінського з Праги до своїх батьків, Г.Грабець, Л.Деркач, С.Людкевича, А.Кос-Анатольського (з таборів). Змістовне та цікаве листування допомагало ув’язненому композитору вижити в тяжких умовах мордовських таборів. Листи до А. Кос-Анатольського подарувала музею-кімнаті коледжу п. Надія Кос — дружина Анатолія Йосиповича.
В експозиції музею є 10 листів В.Барвінського до А.Кос-Анатольського з Потьми (Мордовія). У першому (від 27.09. 1956р.) композитор з вдячністю звертається до А.Кос-Анатольського про допомогу у вирішенні питання звільнення, а також описує свої поневіряння з документами.
Другий лист (від 16.10. 1956р.) є відповіддю на звернення до правління Спілки радянських композиторів України у Львові. В.Барвінський також пише, як важко йому було в бараці, де холодно, шумно та гамірно, де неможливо зосередитись при написанні листів та підручників з музичної грамоти. Також просив сприяння А.Кос-Анатольського, як голови спілки, у дозволі на проживання з дружиною, яка вже була звільнена.
У наступному листі (від 08.04.1957р.) композитор висловлює вдячність А.Кос-Анатольському за клопотання у своїй справі (телеграма з Москви та розмова з заступником міністра закордонних справ). З сумом він повідомляє, що читав свій вирок «за ізмєну родіни» і просив поради щодо написання листа М.Хрущову. В.Барвінський розповідає А.Кос-Анатольському, що навчає молодих в’язнів музичних предметів та дуже шкодує, що мало отримує відомостей про творчі досягнення в галузі музики.
У листі (від 03.06.1957р.) він звертається до Кос-Анатольського надіслати ноти свого «Незабутнього вальсу».
Друзі і колеги передавали В. Барвінському музичні газети і журнали, і це допомагало композитору орієнтуватися в культурному житті України, але, на жаль, жива музика залишалася майже не доступною. В листах його хвилювала думка про те, чому в УРСР немає музичного журналу, і чому мовчать музикознавці.
У багатьох листах він розповідав, що дружина вже 9 місяців на волі, але чекала в Потьмі на його звільнення.
Наступний лист (від 18.07.1957р.) присвячений роздумам про творчість Кос-Анатольського, Р. Сімовича та інших. Він з болем усвідомлює думку про свої втрачені роки, про неможливість чути твори композиторів. Хвилює Барвінського і доля «Кавказу» С. Людкевича, який ще не виданий, але найбільше переживає композитор про свої твори.
У листі (від 10.10.1957р.) він вітає А. Кос-Анатольського з високою премією і дякує за музичні інформації. Слова вдячності звучать за підтримку і допомогу у написанні звернень до влади про можливість повернення до Львова, пошук творчої спадщини та її упорядкування. В. Барвінський мріє повернутися до педагогічної діяльності.
Він знову звертається до А.Кос-Анатольського та С. Людкевича з проханням писати листи з багатьма підписами до М. Хрущова, а також просить матеріальну допомогу, щоб повернутися до Львова. Композитор пише, як важко пережив несподівану смерть свого брата Олександра і довший час не брався до відповіді на попередній лист. В. Барвінський дуже переймайся і тим, що «Кавказ» С. Людкевича не звучить у Львові.
Надзвичайно важливими і цінними є поради Кос-Анатольському щодо так званої його «легкої музики». З сумом пише, що після перебування майже 10 років «на музичній пустині», він забуває, як деякі інструменти звучать.
Але найбільше тривожило те, що немає відповіді на звернення композитора до комісії Президії Верховної Ради СРСР та Спілки композиторів щодо реабілітації.
Відчаєм і болем пронизаний кожен рядок листів (від 01.12.1957р. та 11.01.1958р.), в яких він турбується про здоров’я дружини та її складне матеріальне становище. А також переплітаються різні думки: радість в очікуванні зустрічі з дружиною та повернення до рідного міста, сум (від того, що довго триває процес оформлення документів), перенесення з дня на день звільнення (06.01, 07.01, 10.01).
Подружжя повернулося до свого дому хворими і немічними, але щасливими. В листі до Кос-Анатольського, написаному 21.02.1958 р. вже зі Львова, висловлена вдячність за привітання з нагоди 70-річчя від колишніх учнів, знайомих, колег.
Лише 5 років після заслання судилося прожити композиторові, і тільки після смерті його було реабілітовано.