Друковані новинки Миколи Ластовецького

Народна пісня завжди була і залишається безмежним джерелом любові, добра, майбутніх сподівань роду людського. Черпаючи цю народну мудрість ми не лише збагачуємо себе, а й постаємо в світі як високодуховна нація. Першою ланкою цього «дерева життя» є збереження традицій минулого на побутовому рівні – спів колядок, щедрівок, веснянок, гаївок, купальських та жниварських пісень. Вищим щаблем є їх надбудова, коли композитор на основі певної народної пісні пише власний твір, що мимоволі наповнюється глибинним змістом.

Серед українських композиторів, що тримали найтісніший зв’язок з народно-пісенними джерелами – М. Лисенко, М. Калачевський, Д. Січинський, М. Леонтович, Н. Нижанківський, С. Людкевич, В. Барвінський та багато інших. Цей ланцюжок достойно продовжують наші сучасники – Б. Фільц, М. Скорик, Л. Дичко, Є. Станкович.

На рубежі ХХ – ХХІ століть на теренах західноєвропейської музичної культури яскравою творчою постаттю вливається Микола Ластовецький. Це відомий сучасний композитор, заслужений діяч мистецтв України, член НСКУ, лауреат міжнародної премії ім. С. Гулака-Артемовського, музикознавець, педагог, багатолітній директор ДДМУ ім. В. Барвінського (нині коледжу), громадський діяч, автор численних наукових досліджень та публікацій в пресі.

Музичні твори М. Ластовецького є відлунням історичного минулого та подій сучасності. Композитор працює в різних жанрах і формах – від масштабних вокально-інструментальних полотен (кантата «Повернення Дрогобича»), розгорнутих симфонічних творів (увертюра «Бойківська») до невеликих мініатюр – камерно-інструментальних, камерно-вокальних, хорових та фортепіанних.

Характеризуючи фортепіанну музику М. Ластовецького слід згадати дві сонати, Варіації ля мінор та соль мінор, кілька циклів прелюдій, «Раціональні ескізи» (дванадцять п’єс у додекафонній техніці), сюїти «Бойківські образки», «Бойківське весілля» та п’ять зошитів «Фортепіанних п’єс для дітей та юнацтва», останній з яких вийшов напередодні нового 2019 – 2020 навчального року.

Перший зошит – став напрацюванням багатьох років, але друком вийшов у 2007, включаючи 43 п’єси. Другий зошит, окрім найпростіших п’єс, вже містив твори для юнацтва, масштабні та складніші для виконання, що потребують відчуття форми і належної піаністичної техніки. Третій та Четвертий зошити сформувалися швидко, оскільки багато творів писалися автором на замовлення і велике прохання та очікування викладачів і самих виконавців (серед яких Є. Косинська, Ю. Гордельянова).

П’єси всіх зошитів насичені яскравими музичним змістом із колоритним емоційним забарвленням, конкретним образним змістом, тонким психологізмом, вражаючою картинністю та фантазією. Цікаві назви п’єс розвивають асоціативне мислення «маленьких музикантів», сприяють кращому засвоєнню і органічному невимушеному виконанню.

Всі зошити фортепіанних п’єс націлені на розширення педагогічного репертуару для піаністів на різних етапах навчання. Адже композитор вдало поєднує певні технічні прийоми гри і засоби музичної виразовості з образним змістом та особливостями жанрової палітри.

Надзвичайній популярності та репертуарності фортепіанних п’єс М. Ластовецького сприяє їх тісний зв’язок із українськими народно-пісенними джерелами. З огляду на це найцікавішим виявився П’ятий зошит, який значною мірою насичений народним мелосом.

П’ятий Зошит фортепіанних п’єс для дітей та юнацтва Миколи Ластовецького складається з п’яти розділів. Відкриває збірку дитячий репертуар із захоплюючим підзаголовком «Десять мелодій легеньких для віртуозів маленьких». Згідно назви п’єс і слів І-го куплету, знаходимо тут приклади обрядового фольклору («Веснянка», «Колядничка закличка», «Замовлянка дощу», «Пастуша ладканка») і необрядового – «Козацька переможна». Лише останні номери виключно авторські і наслідують жанрові традиції західноєвроейської музики «Пісня без слів», «Скерцино in C», «Скерцино in a», однак з українською національною мелодикою в основі.

Другий розділ – «П’ятдесят поліфонічних п’єс-канонів на теми українських народних пісень» є найоб’ємнішим за обсягом і займає центральне місце у збірці. Це унікальний зразок в українській музиці, коли композитор звертається до старовинного поліфонічного жанру, але за основу канону бере не конструктивну мелодію, а відомі та маловідомі теми із 50 народних пісень. Як і у І-му розділі, вверху перед початком кожної п’єси композитор наводить віршовані рядки перших строф тої чи іншої пісні. Такий спосіб ще більше наближає виконавця до характеру і тематичного змісту першоджерела. У п’єсах-канонах Ластовецький використовує різні види техніки і прийоми поліфонічного розвитку (рух у збільшенні та зменшенні, секвенційний, в оберненні, дзеркальний ракохід) та власні композиторські знахідки. Цей розділ послужить також хрестоматійним зразком з української музики у курсі аналізу музичних форм.

Два наступні розділи протилежні за змістом і характером та мають одну мету – ознайомити юного виконавця із абсолютно віддаленими явищами – сучасним, але рідкісним жанром ліричної рок-балади та старовинним жанром basso ostinato. Тут композитор також виступив новатором, оскільки репрезентував жанр популярної музики у сфері фортепіанної мініатюри.

Підсумовує даний Зошит ще один вагомий розділ – «П’ятнадцять маленьких старовинних вальсів». До цього жанру Микола Адамович вже звертався і дуже вдало у попередніх зошитах – другому та третьому. Тому даний розділ, мабуть став логічним продовженням улюбленої всіма тематики. Саме з цих міркувать композитор підходить з обережністю до тонального плану вальсів. Якщо у канонах М. Ластовецький намагався рухатися тональним колом від C – dur і його паралелі – a – moll у бік збільшення ключових знаків (G – dur, e – moll, F – dur, d – moll, D – dur, B – dur, g – moll, A – dur, fis – moll, c – moll, E – dur, As – dur, f – moll, b – moll) підкреслюючи здебільшого мінорний лад (особливо «мі» і «соль»), то у вальсах він обмежується тональностями в один чи два знаки і швидше як виняток вживає f – moll та Ges – dur (у середньому розділі G – dur’ного вальсу №8). Невеликий об’єм, проста фактура і легка тональність підкреслюють жанрову специфіку та урізноманітнюють вікову категорію виконавців. Своєрідною родзинкою у філігранній низочці старовинних вальсів стають два твори з приміткою «orientale», які в дусі романтичних традицій яскраво випромінюють екзотичний східний колорит.

Зошит п’ятий «Фортепіанних п’єс для дітей і юнацтва» Миколи Ластовецького є навчальним посібником педагогічного репертуару для середніх та вищих навчальних закладів. Окрім авторської творчості композитора, він став вінцем праці багатьох людей фахівців своєї галузі. Насамперед, варто назвати ім’я музикознавця, кандидата мистецтвознавства – Зоряни Ластовецької-Соланської, яка у передмові до видання подала грунтовний аналіз музичного матеріалу збірки. Редакторами-упорядниками навчального видання виступили – Людомир Філоненко, доктор філософії, завідувач кафедри музикознавства і фортепіано Інституту музичного мистецтва ДДПУ ім. І. Франка та Зоряна Ластовецька-Соланська, кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри історії музики ЛНМА ім. М. Лисенка. Рецензентами посібника стали – Степан Соланський, кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри спеціального фортепіано ЛНМА ім. М. Лисенка та Людмила Садова, кандидат мистецтвознавства, викладач-методист фортепіанного віддіду ДМК імені В.Барвінського. Вагома роль у підготовці матеріалу до друку належить музичному редактору, яким за традицією виступила знавець фортепіанної творчості М.Ластовецького, викладач-методист фортепіанного відділу коледжу – Євгенія Косинська.

Отже, зошит п’ятий «Фортепіанних п’єс для дітей і юнацтва» Миколи Ластовецького, який нещодавно вийшов друком вирізняється особливим авторським підходом. На цей раз питомої ваги в ньому набувають не виключно авторські твори, а композиції, зокрема, п’єси-канони в основі яких українські народні мелодії. Таким чином, поряд з традиційними жанрами у даному посібнику композитор представляє нам поліфонічно осмислені унікальні зразки роботи з фольклором у форпепіанній музиці. Такий тісний зв’язок з народними джерелами вказує на вищу композиторську майстерність автора та незбагненне багатсво української душі.

Зоряна Лельо,

викладач ДМК ім. В.Барвінського