ДУША ЗВЕРТАЛАСЯ ДО БОГА, ПРОСИЛА МИР І СПОКІЙ НА ЗЕМЛІ

Творча особистість тоді стає багатогранною, коли її життя наповнене духовністю. Саме духовність допомагає митцю бачити світ не лише з матеріального боку, але й крізь призму емоцій, гармонії та прихованих смислів. Духовне життя органічно увійшло в навчальний та творчий процеси нашого музичного коледжу. Спілкування із студентським капеланом о. Євгеном, уроки катехизації дають можливість викладачам та студентам знайти відповіді на безліч питань нашого складного сьогодення. Велика значимість відводиться і духовному паломництву, яке організовується по сакральних місцях нашого регіону.
10 жовтня цього року за сприянням дирекції нашого навчального закладу та о. Євгена для викладачів було організовано туристичне паломництво у відпустовий центр блаженного Симеона Лукача, який знаходиться в с. Старуня на Івано-Франківщині. Кожен із паломників прагнув знайти у цій місії щось своє, особистісне. Хтось шукав відповіді на важливі життєві питання, щоб зорієнтуватися у складних життєвих ситуаціях, для декого це було самопізнання, втеча від рутини, отримання нових вражень, хтось прагнув відчути себе ближчим до Бога, укріпити свою віру, отримати благословення та подякувати за милості. Духовним стержнем нашого туристичного паломництва був студентський капелан о. Євген Макогон, який цікаво і доступно розповідав про сакральні місця Івано-Франківщини, про форми монашества та його призначення, монастирські спільноти і їх устави. Читання вервечки об’єднувало нас у спільній молитві за долю України.
Першим пунктом нашого паломництва стало колишнє давнє село Дора, розташоване поблизу міста Яремче. Недалеко від траси знаходиться дерев’яна сакральна перлина – студитський храм св. Іллі. Здається, що вся харизма гуцульського краю сконцентрована на цій невеликій локації, яка належить ченцям-студитам. У цьому храмі наші паломники відслужили Літургію за добрі наміри. Брат Мирон розповів про історію церкви св. Іллі, яка пережила страшну трагедію. У 1935 році брати-студити із Унівського монастиря заклали фундацію монастиря. При монастирі діяла реміснича школа, де сільські хлопці могли безкоштовно опанувати ази шевської, кравецької та столярної справи. Влітку сюди приїжджали не лише прочани, а й курортники. У 1968 році храм було осквернено відкриттям в ньому «музею атеїзму». Після виходу УГКЦ із підпілля у храмі зазвучала Літургія українською мовою. З невідомих причин у 2014 році церква згоріла до самого фундаменту. Але завдяки меценатам та пожертвам вірян храм відбудовано за проєктом львівського архітектора Романа Сулика у 2015 році, і він знову милує зір парафіянам та туристам.
Наступною нашою зупинкою став центр міста Яремче. Після смачного обіду ми чарувалися шумом водоспаду Прибій, занурилися у різнобарв’я гуцульського базару. А далі наш паломницький тур продовжився у храмі Різдва Івана Хрестителя – величній святині, мурованій з каменю та цегли. У церкві ми відслужили Подячний молебень за кращу долю нашої неньки-України. Напевно, ніколи стіни храму не чули такого величного співу, коли під склепіння злетіли звуки урочистого звучання «Боже Великий, Єдиний!». На цій розчуленій ноті настоятель парафії о. Ярослав (Кавка) з гордістю показав нам навчально-розвивальний центр «Простір Спільного Добра», заснований за кошти меценатів і який діє в цокольному приміщенні храму. Ця локація є громадським центром, в якому діти безоплатно можуть розвиватись, спілкуватись, здобувати нові корисні навички, щоб ставати кращими у навчанні та в житті. Двері відкриті для дітей, які полюбляють математику, англійську мову, театральне мистецтво, хореографію, образотворче та декоративно-прикладне мистецтво. «Родзинкою» навчального процесу «Простору» є проведення майстер-класів із батьками та бабусями-дідусями, під час яких старше покоління передає дітям свої секрети у виготовленні традиційних смаколиків.
Кульмінацією нашого туристичного паломництва стало відвідування відпустового центру блаженного Симеона Лукача в с. Старуня. Освячення храму відбулося 22 серпня цього року, і він одразу став духовним осередком для віруючих не тільки України, а й закордоння. В сучасному часі поєднано унікальність місця, архітектури, єдності людини та природи у думках і молитві.
Відпустовий центр названий на честь релігійного діяча, педагога, підпільного єпископа УГКЦ Симеона Лукача (1893–1964), який проголошений блаженним у 2001 році Папою Римським Іваном Павлом ІІ. Сьогодні це не тільки місце вшанування Симеона Лукача, а й жива пам’ять усіх українських мучеників як минулого, так і нового часу.
Окрасою паломництва до відпустового місця стала Хресна Дорога, яку провадили чотири священники, серед яких був і о. Микола Струтинський, випускник нашого музичного коледжу у 1999 році. Злагодженість у молитві паломників із чотирьох парафій Галичини стала символічною єдністю українського народу.
Хресна Дорога у Старуні – це щось надзвичайне. В ній переплетені канонічні тексти із реаліями сьогодення України. Кожна стація Страсного молебню – це стражденна стація нашої неньки-України під час російсько-української масакри. Влада Пилата у давньому Римі – це «пилати», які засудили людей на смерть у Бучі, Маріуполі, Дебальцевому, Іловайську; «пилати», які засуджували, так і далі засуджують: жити тобі чи ні! Хрест на Плечах Ісуса – це шлях кожного із нас і кого ми зустрінемо на ньому. І цей шлях чималою мірою залежить від нас. «Господи, дай мені прозріння побачити на війні свій хрест».
Наш народ ховається в підвалах, бомбосховищах, але встає, як зробив це Ісус після першого падіння і піднявся (стація третя). Так і ми йдемо далі, і просимо Господа бути з нами в цій дорозі до Перемоги. У Стражданнях Ісуса Божа Матір проходила свою Хресну дорогу (стація четверта). І сьогодні всі українські матері терплять і страждають разом із своїми дітьми.
Допомога Симона нести важкий хрест (стація п’ята) – це алюзія на країни, що допомагають нам у тяжкій боротьбі за Перемогу. Вероніка, яка білою хустиною витерла закривавлене обличчя Ісуса (стація шоста) – це наші дівчата, які не могли діяти пасивно, коли інші йшли натовпом. Наші українські «вероніки» їздять у військові шпиталі, допомагають медикам, не вимагаючи грошей та слави.
Після другого падіння Ісус знову підіймається і впевнено йде далі (стація сьома). Так і сьогодні багато з нас, іноді після безсилля і розпачу, продовжує нести свій хрест: хрест воїна, хрест медика, хрест волонтера, хрест рятівника. Страждання Ісуса викликають сльози і ридання у єрусалимських жінок (стація восьма). Сьогодні сльози розлилися та затопили береги нашої країни. Знищені цілі міста, земля вкривається незчисленними могилами. І ми просимо: «Мій Господи, витри наші сльози і поверни наші дороги додому!».
Після третього падіння Ісус збирає останні сили і продовжує свій шлях (стація дев’ята). Так і нас хочуть добити, знищити і стерти. Хочуть забрати найсвятіше – пам’ять нашого народу. Але ми завжди були людьми свободи і гідності, ми завжди боролися за це! Молимося, щоб ми йшли Христовою дорогою до кінця і здобули Перемогу та справедливий мир. У десятій стації завершується шлях Ісуса. На Голгофі натовп глумиться над нагим Сином Божим, кати ділять Його одіж. І сьогодні загарбник хоче «зняти одяг» із нашого народу, виставити на загальне посміховище. Але ми – сильні, бо одягнені у святість.
Як страждав Ісус, прибитий до хреста (стація дванадцята), так і Україна, розтерзана ворогом, страждає, але не занепадає духом. І тому окрема молитва звучить за наших Воїнів, які ціною неймовірних зусиль, болю і самопожертви аж до смерті, виборюють для усіх нас право бути, право жити на своїй, Богом даній землі. Марія прийняла Тіло Сина у Свої Руки і неймовірний біль розтерзав Материнське Серце (стація тринадцята). І ми просимо у Богоматері розради для тих матерів, які сьогодні ховають своїх дітей, або навіть не мають можливості востаннє побачити тіло загиблої кровинки…
Тіло Ісуса покладено до гробу (стація чотирнадцята). Але це – не кінець. Ми не були створені для могил, закритих камінням. Наш погляд – у небо. Ми молимося, щоби з руїн і каміння з Божою допомогою відбудувати оновлену Україну! Ми просимо у Бога прийняти наших Героїв у вічну радість Свободи, всіх тих, хто віддав життя як особливий дар посвяти нашому українському народові. А нам – додати натхнення і віри, мужності в цій хресній дорозі до воскресіння Перемоги добра над злом, світла над темрявою. Пройдена Хресна Дорога у Старуні дала можливість відчути паломництво серцем, розумом і душею.
Символічним супроводом нашого туристичного паломництва була погода. Коли ми співали на славу Божу у Дорі, величали нашу Україну в Яремче – яскраве осіннє сонце прикрашало теплом нашу подорож. А коли ми розпочали Хресну Дорогу – пішов рясний дощ. Саме небо плакало-страждало разом із нами…
Відвідини сакральних локацій Івано-Франківщини стало для нас унікальною подорожжю, в якій ми відчули свою культуру і спадщину, отримали новий сенс та натхнення для духовного розвитку – органічної складової нашого мистецького життя.

Ольга Сеник
викладачка ДМФК ім. В. Барвінського