Гордість польської музичної культури
5 травня 2019 року виповнилося 200 років від дня народження видатного польського композитора, диригента, органіста і педагога Станіслава Монюшка. Разом з творчістю Ф. Шопена мистецтво С. Монюшка знаменувало «повноліття» національної культури Польщі. Він не наближався до геніального таланту Шопена; не претендував на його світову славу, а тим не менш посів вагоме місце у польській музичній культурі як творець національної опери. Монюшко був великим патріотом і його творчість стала зброєю у боротьбі за незалежність свого народу.
С. Монюшко народився у Мінській губернії в інтелігентній родині, де музика була одним з елементів загального виховання. Однак, мати дуже рано звернула увагу на феноменальну пам’ять сина, вміння підбирати на слух почуті мелодії, захоплення хоровим співом. Музичну освіту Монюшко отримав у Варшаві, навчаючись у відомого теоретика, піаніста і органіста Августа Фреєра. А згодом майбутній композитор удосконалює свої знання з гармонії, композиції та диригентури у Берліні.
Після завершення музичних студій молодий композитор на довгі роки поселився у м. Вільно, де працював церковним органістом, давав уроки з композиції (серед його учнів – Ц. Кюї). В цьому ж році Монюшко Одружився з Олександрою Мюллер і в щасливому шлюбі, сповненому гармонії серця і розуму, вони народили десять дітей. Не дивлячись на кризовий стан культури м. Вільно та матеріальну скруту, композитор з повною силою віддається творчості (пише опери, водевілі); активно виступає як диригент.
Швидко зростає популярність Монюшка як автора пісень та романсів. Слідом за Шопеном, він заклав основи національної камерної вокальної музики. сучасники називали Монюшка композитором-пісенником за стилем та покликанням, який стоїть в одному ряду з Шубертом, Шуманом. Не застосовуючи прямих фольклорних цитат, він створював оригінальні мелодії в національному польському дусі, часто порушуючи просодію. Особливо велику славу композитору принесли 12 збірників під назвою «Співаник», поява яких стала великою подією. Так як репертуар тодішніх професійних виконавців складали арії та пісні італійських та французьких авторів, то пісні Монюшка затьмарювали все, що виходило в цьому жанрі тоді в Польщі.
Будучи палким прихильником поезії А. Міцкевича, Монюшко часто звертався до його творів. Перлиною світової вокальної лірики стала пісня «Чи знаєш край» за Гете в перекладі А. Міцкевича, де композитор перевершив всіх своїх попередників (Шуберта, Шумана).
С. Монюшко заклав основи польської симфонічної та інструментальної музики. Велику частину його творчої спадщини складають вальси, мазурки та полонези. Його концертна увертюра «Казка», яку автор присвятив О. Даргомижському свідчила про велику оркестрову майстерність.
Найбільш значною подією у творчому житті Монюшка було створення ним у 1847 році опери «Галька», що стало днем народження польської національної опери. Однак через співчуття до простого народу постановка її на сцені театру була суворо заборонена. І лише через десять років ця гостро-соціальна драма, сповнена лірично-пісенною стихією, що нагадує елегійну музику Шопена, з великим успіхом пройшла на сцені Великого театру Варшавської опери. Успіх опери спонукав до того, що композитора запросили на посаду головного диригента театру.
Варшавський період життя Монюшка був дуже насичений творчістю і діяльністю: він викладав у Музичному інституті; відвідав Ф. Ліста у Веймарі, Б. Сметану у Празі; побував у Парижі; виїжджав з концертами до Петербургу. А в 1865 році на запрошення товариства шанувальників музики композитор прибув до Львова, де виконувалася його кантата «Привиди» (за А. Міцкевичем). В той же час Монюшко створив ще один оперний шедевр – оперу «Страшний двір», яка знаменувала появу національного комедійного жанру.
Справжньою окрасою останніх років С. Монюшка став цикл на вірші А. Міцкевича «Кримські сонети» для хору та оркестру, які часто називають «вокальними ноктюрнами».
Хвороба серця все частіше давала про себе знати і 4 червня 1872 р. композитор відійшов у вічність.
На великій надмогильній плиті викарбувано одне слово «Монюшко», без дат народження і смерті, без назви професії. Це гарний символ, бо все інше повинен знати кожен поляк про митця, який творив для народу.
Олександра Криницька,
викладач ДМК ім. В.Барвінського