«Ти лишився у серці моєму на сьогодні, на завтра, навік…»

(Світлої пам’яті Романа Миколайовича Пукаса – вчителя, музиканта, батька)

У житті кожного з нас є така людина, яка стає для тебе незримим оберегом на довгі роки, і до якої ти подумки звертаєшся у хвилини вагань чи роздумів. Для мене таким оберегом був і є мій батько – Роман Миколайович Пукас (1938 – 1998).

Батько народився 7 квітня 1938 року у селі Довге Стрийського району на Львівщині в селянській сім’ї. Напевне, велике церковне Свято Благовіщення, а також неповторна прикарпатська природа сприяли формуванню надзвичайного музичного таланту малого Романа. Він любив бути на всіх сільських святах, де лунали українські пісні, просив у дорослих потримати в руках гармошку, і на якій пізніше почав підбирати мелодії. Самотужки оволодів початками музичної грамоти.

Роман Миколайович все життя був вдячний батькам, які після закінчення сільської школи – семирічки віддали його 1953 року на навчання у Дрогобицьке музичне училище. Одержавши диплом, Роман Пукас почав працювати в Бориславській музичній школі у класі баяну. Проте вже в грудні 1957 року батько був призваний у лави радянської армії, де його чекала чотирирічна служба у морфлоті в м. Лієпая (Латвія). Але талант Романа Миколайовича одразу запримітили і він став «родзинкою» самодіяльного колективу. Після трьох років служби керівництво флоту, вражене музичними здібностями юнака, дозволило йому здати іспити у Львівську консерваторію з однією умовою: якщо він поступить – його звільняють достроково із армійських лав. Після успішного складання вступних іспитів 1960 року Роман Пукас розпочав навчання на факультеті народних інструментів у Львівській державній консерваторії ім. М. Лисенка. На початку 60-х років Дрогобицьке музичне училище відчувало брак професійних педагогічних кадрів. І Роман Миколайович продовжує навчання заочно та 1962 року повертається в рідний навчальний заклад викладачем класу баяну. Так розпочалася батькова педагогічна і творча стезя, яка тривала до 1998 року.

У 1967 році Романа Миколайовича назначають заступником директора по навчальній частині, а згодом – 1973 року він очолює музичне училище. Проте Роман Миколайович не полишав педагогічну працю, навчаючи студентів майстерності баянного мистецтва, виховуючи відчуття краси до високої професійної музичної культури. З класу Романа Миколайовича вийшло багато успішних викладачів та музикантів, які продовжували і продовжують справу Вчителя на теренах України та закордоння. 1972 року студент Б.Гуран став першим лауреатом Республіканського конкурсу виконавців на народних інструментах у м. Києві, і через деякий час отримав звання заслуженого артиста України.

У 60-х – 70-х роках минулого століття репертуарний список творів для баяна та акордеона був досить скромним. І Роман Миколайович, щоб заповнити репертуарну «прогалину», зробив цілий ряд перекладів п’єс для готово-виборного баяна, які були надруковані в збірниках «Твори зарубіжних композиторів» №№ 4,9, 11, 12 (видавництво «Музична Україна», 1973 – 1982 роки). Ці переклади одразу зайняли значну частину репертуару як у студентів Дрогобицького музичного училища, так і в інших мистецьких закладах.

Улюбленою справою творчої діяльності Романа Миколайовича було створене за його ініціативою тріо баяністів, у якому також брали участь Ернест Мантулєв та Микола Мамайчук. Тріо поставило собі за мету пропагувати педагогічний репертуар для музичних училищ. Але незабаром цей колектив став одним із найвідоміших концертуючих ансамблів в Україні. Тріо баяністів виступало на теренах Дрогобиччини, у Львові, Рівному, Тернополі, Івано-Франківську. Знаменною подією у творчому житті тріо став запис в студії Львівського телебачення разом із камерним оркестром училища під орудою Т. Вереша. У журналі «Музыкальная жизнь», який на той час був провідним часописом у сфері професійної музичної культури, ансамбль у складі Пукас, Мантулєв, Мамайчук було названо «Прикарпатське тріо».

Яскравими сторінками у житті Романа Миколайовича залишилися творчі зустрічі із відомими композиторами та діячами мистецтв: Т.Хренніковим, А.Хачатуряном, B.Співаковим, А.Кос-Анатольським, М.Чайкіним, А.Онуфрієнком, М.Обертюхіним, Г.Казаковим та іншими.

Роман Миколайович був активним громадським діячем. Він обирався депутатом міської Ради трьох скликань, очолював депутатську комісію по питаннях культури. Свідченням його активного творчого та громадського життя стала велика кількість грамот, подяк, відзнак, нагородження почесним знаком «Відмінний працівник культури України». Як педагог із великим досвідом, Роман Пукас був методистом обласного відділу культури і надавав практичну допомогу викладачам ДМШ Львівщини. Різноманітні конкурси і фестивалі мали за честь бачити Романа Миколайовича головою або членом журі. У складі працівників культури він неодноразово їздив за кордон для обміну досвідом (Польща, Болгарія).

Але поряд із таким яскравим і насиченим життям Роман Миколайович завжди залишався Батьком з великої літери. Скільки ми із сестрою себе пам’ятаємо – тато завжди був із баяном в руках. У години відпочинку, які траплялися і не так часто та на які ми так чекали, він брав інструмент у руки і грав нам різні мелодії та пісні. Жодне родинне свято або урочистість не обходилося без батькової музики. І втіхою для нього стало те, що обидві дочки обрали такий нелегкий шлях музиканта, на якому і сьогодні успішно працюють.

Велика професійна майстерність, повага до викладачів, уважність до студентів залишилися у багатьох світлими спогадами про Романа Миколайовича. Свідченням цього стали концерти пам’яті Вчителя, великий стенд із світлинами про діяльність Романа Пукаса, який розміщений біля класу, де довгі роки він викладав.

Лілія Костюк (Пукас)

викладач фортепіано ДМШ №2 ім. Романа Сороки