З піснею в серці

Кожна людина має свою долю, своє призначення та свій життєвий шлях. Те, як ми його пройдемо, закладається із перших хвилин нашого існування. «Пісня, яку співає мати дитині біля колиски, супроводжує її все життя» (Г.Бічер). Саме пісня – це те, без чого неможливо уявити мою найдорожчу у світі людину, мого наставника і охоронця, мою Матір – Марію Петрівну Гірняк.

Земля батьків моєї мами – Радехівщина. Село Новий Витків – батьківщина знаменитого на весь світ оперного співака Олександра Мишуги.

Моя бабуся Анна мала прекрасний голос, надзвичайно гострий слух та була солісткою церковного хору. Коли збиралася співоча родина, бабуся своїм голосом запалювала серця дорослих і малих до співу. Нашою родинною була пісня на слова поетеси Лесі Українки «Contra spem spero»! («Без надії сподіваюсь!»). Це був гімн нашої родини, який закарбувався в моїй пам’яті як настанова на майбутнє життя: «Я на гору круту кам’яную буду камінь важкий підіймать, і, несучи вагу ту страшную, буду пісню веселу співать».

Мама навчалась в Нововитківській середній школі. Її любов до співу зауважив вчитель математики та музики. Сам вчитель володів грою на скрипці. Він прищеплював дітям любов до музики, плекав їхні таланти та розвивав у них музичний слух. Він організував вокальний квартет, який багато виступав на районних та обласних святах і конкурсах. Цей вокальний квартет став дуже відомим на своїх теренах та завжди отримував велику кількість схвальних відгуків.

Постійні виступи сприяли тому, що мама вирішила вступити до Дрогобицького державного музичного училища на хоровий відділ. Своїм голосом мама зачарувала досвідчених музикантів – Гітліна Р.А., Дяка І.Т., Байцар І.В.. Успішно здавши вступні іспити в 1963р., була зарахована до числа студентів училища. З першого курсу навчалася у знаменитого майстра хорової справи Байцар Ірини Василівни. Ірина Василівна зуміла закласти підвалини, на яких формується майбутній диригент. Праця в класі Байцар І.В. була дуже продуктивною, і вже на 4-ому курсі Ірина Василівна довіряла мамі вести репетиції хору без її участі. А в цей час в хорі співали відомі сьогодні музиканти – К.Сятецький, Б.Щурик, Г.Коваль, З.Хомишинець, А.Вояджіс, Я.Бодак. Одною із визначних подій була поїздка в 1966р. студентського хору та симфонічного оркестру під керівництвом Е.Арашкевича до Києва. Тоді з великим успіхом був виконаний «Реквієм» В.А.Моцарта.

Хотілося б розповісти про один із спогадів мами. А саме, про успішно складений державний іспит з диригування. Головою державної комісії був композитор А.Й.Кос-Анатольський. Мама диригувала частину із «Реквієму» В.А.Моцарта «Dies irae» та «Вулицю» М.Ф.Колесси. Отож, коли звучала «Вулиця», то на словах «Як будем ся розходити» хористи зауважили, що Ірина Василівна плаче. Студенти нічого не зрозуміли. Як виявилося згодом, це був останній виступ хору під керівництвом Ірини Василівни. Вона незабаром переїхала до Львова, а мама була її останньою випускницею в Дрогобицькому музичному училищі.

Після закінчення училища Марія Гірняк працювала в СШ №2 м.Дрогобича. Цей творчо-педагогічний період тривав 10 років, протягом якого набувалася хорова та педагогічна практика. Хор старших класів, хор хлопчиків, ансамбль «Лілея» – це дуже яскрава сторінка в житті мами. Особливої уваги заслуговує Хор хлопчиків (40 дітей). Цей щирий дитячий спів захоплював глядачів та отримував високі нагороди. Окрім виступів, діти мали цікаві поїздки до Брестської фортеці, у міста Львів, Київ, Канів. Через цей колектив пройшло багато учнів. Досі багато із них впізнають маму просто на вулиці та ніколи не оминають, не сказавши доброго слова.

Вищу освіту отримала в Дрогобицькому державному педагогічному інституті ім. І.Я.Франка на музично-педагогічному факультеті. Після закінчення навчання її залишили працювати на кафедрі музичного виховання. Маючи досвід роботи в школі, вона викладала методику музичного виховання та хоровий клас.

Згодом директор Дрогобицького музичного училища Гітлін Р.А. та завуч Пукас Р.М. запросили маму стати викладачем на відділі хорового диригування. В цей час завідувачем відділу був Цигилик О.І. Відділ жив цікавим музично-педагогічним життям. Відбувалися відкриті уроки зі студентами, велися творчі дискусії на засіданнях відділу та приділялася велика увага практичній роботі з хором. Сам Олег Іванович був зразком працездатності та відданості хоровій справі. Він привів маму у вокальну студію, де проводив заняття знаменитий співак Копнін М.Я. Він був видатним педагогом, який виховав цілу плеяду співаків: К.Сятецький, Б.Щурик, О.Цигилик, К.Ковшевицька, І.Кушплер, М.Гірняк. Заняття в цій вокальній студії дуже сприятливо вплинуло на розвиток голосу мами. Її часто запрошують співати соло та виконувати сольні партії в хорових творах. Наприклад, соло в пісні «Ой, візьму відерце» А.Кос-Анатольського в капелі «Легенда», дует Оксани і Андрія із опери С.Гулака- Артемовського «Запорожець за Дунаєм», який мама часто виконувала на концертах із К.Сятецьким, та інші твори.

У 1970р. директор Дрогобицького будинку вчителя С.П.Вербівський запрошує маму очолити жіночу хорову капелу «Освітянка», яка об’єднувала в пісні вчителів міста. Велика заслуга в організації роботи цього колективу належала самому С.П.Вербівському та З.І.Ліщинській. Вони з величезною пошаною та любов’ю відносилися до роботи хору та його популяризації не лише серед освітян, а й громади всього міста. Постійні репетиції, освоєння великої кількості нового репертуару дали результат. Невдовзі колектив отримує заслужене визнання. Його запрошують на всі міські та обласні культурні заходи, огляди, конкурси, присвоюють звання Народного. Колектив жив насиченим творчим життям: виступи, репетиції, поїздки в Київ, Канів, Одесу, Івано-Франківськ, Львів, а також в Республіку Польща. На базі колективу проходять здачі державних екзаменів студентами музично-педагогічного факультету Дрогобицького університету.

Найглибші мої дитячі спогади пов’язані саме із «Освітянкою». Цей колектив – це було мамине життя. Я була присутня практично на всіх репетиціях, знала весь репертуар, жила очікуванням наступного концерту. В моїй пам’яті назавжди закарбувалися найулюбленіші твори, від яких до сих пір мене пронизує трепетом. Це «Пісня про матір» на сл. Б.Олійника та «Хто се, хто се по сім боці» Є.Станковича. Соло в них завжди заспівувала неперевешена Лілія Кобільник.

Окрім роботи із цим жіночим колективом, був також період роботи із мішаним хором училища. Він тривав три роки, але відзначався великою насиченістю репертуару, який готувався для різноманітних виступів та, особливо, для здачі державних іспитів з диригування. У цей час колектив готувався до поїздки на хоровий фестиваль в м. Таллін (Естонія). У цьому фестивалі брали участь багато хорових колективів музичних училищ із Риги, Вільнюса, Талліна, а також Дрогобича. За виконання своєї програми мішаний хор Дрогобицького училища отримує 2 місце. Це була незабутня подорож для всіх учасників колективу.

Дрогобицьке музичне училище дало старт для подальшого професійного зростання багатьом знаним сьогодні музикантам та діячам культури. Мама завжди згадує кращих студентів, які вчилися в різні періоди, але відрізнялися допитливістю, настирливістю та бажанням опанувати обрану професію. Серед них Ольга Бенч, Юрій та Володимир Курачі, Лілія Кобільник, Роман Волощук, Мирон Юсипович, Андрій Дмитрович, Микола Гобдич, Тарас Коберинко, Зеновій Корінець, Христина Флейчук, Василь Долішній та багато-багато інших.

У 1990 дирекція музичного училища вирішує організувати дівочий колектив із студентів фортепіанного та теоретичного відділів з метою складання державного іспиту з додаткової кваліфікації «керівник вокального ансамблю», яка надається кращим студентам цих відділів. Очолила цей колектив мама і керує ним до сьогоднішнього дня. Багато студентів фортепіанного, струнного та теоретичного відділів отримали на базі цього колективу другу кваліфікацію і пов`язали своє життя із диригентською справою. Сьогодні вони є керівниками колективів, викладачами в музичних школах, коледжах або продовжують навчання у вищих навчальних закладах.

Серед них і я, Стасишин Ірина. Закінчивши фортепіанний відділ училища та здобувши другу кваліфікацію з диригування, я продовжила своє навчання у Львівській національній музичній академії ім. М.В.Лисенка, а на сьогоднішній день є диригентом Львівського державного національного театру опери та балету ім. С.Крушельницької. Созанська Уляна (фортепіанний відділ) – перша жінка-диригент військовий оркестру повітряних сил України в м.Вінниці; Ковбасюк Андрій (струнний відділ) – викладач вокалу у ЛНУ ім. І.Я.Франка; Фендак Сергій (струнний відділ) – керівник симфонічного оркестру ДМК ім. В.Барвінського; Вачко Наталія (фортепіанний відділ) – викладач хорового класу в ДМШ №1, регент церковного хору в храмі Преображення Господнього (м.Дрогобич); Голубінка Христина (фортепіанний відділ) – викладач хорових дисциплін в ДДПУ ім. І.Я.Франка; Глицька Зоряна (теоретичний відділ), Карауш Оксана (фортепіанний відділ) – викладачі хорових дисциплін в ДМК ім. В.Барвінського; Шийка Марія (фортепіанний відділ) – викладач хорових дисциплін в ДМШ (м. Львів); Винницька Марія, Гарбовська Юлія (фортепіанний відділ) – студентки ЛНМА ім. М.В.Лисенка (оперно-симфонічне диригування); Дубинчук Юрій (теоретичний відділ) – начальник військового оркестру, диригент центру військово-музичного мистецтва (м. Вінниця).

Сьогодні Марія Гірняк продовжує навчати студентів хоровій справі, закладає їм основи диригентської техніки, виховує майбутніх диригентів, вчить розкривати художній задум композитора за допомогою різноманітних засобів виразності. Через хоровий спів вчить молодих музикантів співпереживати, мислити, любити та віддавати своє серце й талант музиці. Також на заняттях методики музичного виховання розкриває секрети педагогічної науки.

За свою педагогічну працю неодноразово була нагороджена відзнаками, преміями та грамотами міської й обласної адміністрацій, а в 2006 році їй присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури України».

Майже чверть століття тому з’явився ще один колектив, без якого сьогодні не можливо уявити мамине життя. Це хор у храмі Преображення Господнього, де вона працює регентом вже понад 23 роки. Незважаючи на те, що колектив самодіяльний, у його репертуарі є твори багатьох композиторів та різної складності. У хорі є люди різного віку, які об’єднані спільним покликанням прославляти співом Господа. Щонеділі колектив супроводжує Святу Літургію, веде активне суспільне життя як на парафії, так і в місті. Часто виступає в концертах, активно колядує під час Різдвяних свят, їздить у відпустові місця, де бере участь у богослужіннях. Хор співав у Гошеві, Зарваниці, Страдчі, а також на маминій батьківщині у селі Новий Витків.

Спів, пісня, хорове багатоголосся – це те, що безперервно наповнює життя моєї мами, Марії Гірняк. Суть її мистецького та педагогічного існування – це щохвилини запалювати іскринку в серці кожного учня, а в душі кожного слухача зачепити найпотаємнішу струну серця і заполонити його чарівними звуками музики.

Ірина Стасишин (Гірняк),

диригент Львівського національного театру опери та балету ім. С.Крушельницької.