ТРІУМФ ТАЛАНТІВ ТВОРЧОГО ТАНДЕМУ

(кілька «ремарок» до ювілейного концерту з творів Віктора Камінського)

25 жовтня цього року весь Дрогобицький музичний «бомонд» з нетерпінням чекав непересічної в мистецькому житті міста події – концерту Академічного камерного оркестру «Віртуози Львова» з програмою, присвяченою творчості одного з провідних сучасних українських композиторів Віктора Камінського до його ювілею – 70-річчя від дня народження, та приїзду самого Маестро, про що наперед за кілька днів сповістили афіші та пости в Інтернеті.

Зголосившись написати відгук про цей знаковий мистецький проєкт, я мимоволі згадав слова А.Й. Кос-Анатольського, сказані ним на одній із лекцій з основ оперної драматургії під час мого навчання в Львівській консерваторії (крім композиторської, Кос-Анатольський ще мав юридичну освіту і був неперевершено-блискучим оратором). Він говорив нам, студентам, наступне: «Якщо ви збираєтесь, чи вам потрібно про щось написати (рецензувати, характеризувати, аналізувати тощо), то, безумовно, в першу чергу треба бути «в матеріалі», але ще також слід знайти одне ключове слово, своєрідний «лейтмотив», яке б акумулювало в собі весь, або майже весь образ, зміст і характеристику відповідної особи, явища, чи події. Винісши його в заголовок, до цього слова ще можна «доплюсувати» інші, уточнюючі слова, якщо це потрібно. І цей «лейтмотив», чи навіть «лейттема», повинні висловлювати Ваш погляд на дане питання, Вашу власну позицію, але намагайтесь це зробити об’єктивно».

Пошуки ключового слова для означеної мистецької імпрези виявились не надто довгими (відкинувши спокусу взяти за титульне слово «успіх», як занадто розтиражоване, через надмірну вживаність майже перетворене в мовне кліше), на думку прийшла чудова музика вокально-хорової трилогії Карла Орфа «Тріумфи», де перша частина – знаменита сценічна кантата «Карміна Бурана», а третя має уточнюючу назву – «Тріумфи Афродіти». Зрозуміло, що на завершення ключовим стало слово «Тріумф», як найбільш відповідне до аналізованої урочистої події: прийшовши до нас зі святкування військових перемог Стародавнього Риму, у переносному значенні (видатний успіх, торжество з нагоди визначної події тощо) воно цілком органічно підійшло в якості назви мого відгуку. Взявши до уваги афішу з Інтернету, до цього визначального, ключового слова при формуванні заголовку було додане ще одне, цілком заслужене для В. Камінського, як композитора, слово і вже можна було б бути задоволеним отриманим результатом, (бо думалося, що він буде остаточним) і початкова назва мала звучати так: «Тріумф таланту!».

Але цю назву довелось змінювати, тому що за кілька днів до концерту стало відомо, що у ньому також візьме участь відома українська музикознавця, докторка мистецтвознавства, професорка, завідувачка кафедри історії музики, член-кореспондент Національної академії мистецтв України, академік Academia Europea, лавреатка премії ім. М. Лисенка, заслужена діячка мистецтв України п. Любов Кияновська і виступить з доповіддю про творчість свого чоловіка – Віктора Камінського (хоч у попередній афіші її прізвища не було, а нові зі змінами, афіші в Інтернеті ще не з’явились).

Для музичного Дрогобича творча постать п. Люби Кияновської така ж шанована і поважна, як і постать Віктора Камінського. Тому остаточним варіантом назви цього відгуку і став той, з якого починалися ці рядки: «Тріумф талантів творчого тандему! (Камінський – Кияновська)». Звичайно, що слово «тандем» тут вжито як символ, у переносному значенні стосовно двох особистостей, об’єднаних спільною справою. Це слово, мабуть, найкраще підходить для характеристики широко відомого в Україні та далеко за її межами талановито обдарованого музичного подружжя Камінський – Кияновська.

Якось так сталося, що, без жодного спеціального задуму, чотири слова заголовку починаються з однакової приголосної букви «Т». І ця раптова алітерація чотирьох твердих приголосних, як виявилось, може породити несподівану асоціацію з короткою автоматною чергою, величезна кількість яких зараз лунає на Сході і Півдні України, де особливо запекло триває війна і де наші славні герої ЗСУ боронять і відвойовують землі рідної держави від знавіснілих рашистів-окупантів. Вони, наші воїни, захищають не тільки законну територію України, але взагалі – право на Незалежність та існування всієї нації.

Як відзначив на початку ювілейного концерту у своєму піднесеному вступному слові директор Дрогобицького музичного фахового коледжу імені В. Барвінського, кандидат мистецтвознавства, доцент Юрій Вікторович Чумак, саме завдяки героїзму захисників нашої країни ми маємо можливість здійснювати навчальний процес і проводити подібні концерти як в Україні, так і за кордоном, де зараз спостерігається особливий попит і зацікавлення українською музикою, пропагуючи творчість українських композиторів, серед яких і Віктора Камінського. Подякувавши нашим воїнам, директор коледжу тепло привітав ювіляра, його дружину п. Любов Кияновську, колектив, диригента та солістів камерного оркестру «Віртуози Львова», побажав усім, і, зокрема, ювілярові, нових творчих здобутків і запросив до слова нашу славну, відому на цілий світ львів’янку-музикознавицю.

Довгими, нестихаючими оплесками зустрів зал виступ шановної п. Люби Кияновської, адже її дуже добре знають і поважають в Дрогобичі: саме тут вона розпочала стрімку і продуктивну кар’єру педагога-науковця, багато років працюючи на кафедрі теорії, історії, гри на музичних інструментах музично-педагогічного факультету Дрогобицького педагогічного інституту імені І. Франка, тоді очолювану незабутнім Орестом Яцківим, який по-батьківськи піклувався про її професійне зростання, став для неї не тільки добрим ментором, але й прикладом самовідданого ставлення до обраного поприща і повної віддачі творчих сил улюбленій справі.

Саме в Дрогобичі своїми численними та актуальними публікаціями молода науковиця вперше потужно заявила про себе і ввійшла до грона провідних теоретиків-музикознавців України.

Приємно було бачити в залі кількох колишніх викладачів музпедфакультету (насамперед, колишнього декана, педагога, без перебільшення, видатного тенора-виконавця Корнеля Сятецького та його дружину Ольгу Сятецьку, колишню провідну викладачку (завідувачку секції фортепіано), близьких колег пані Люби під час її роботи в Дрогобичі).

Іншою вагомою «сторінкою Дрогобича» творчої біографії п. Люби Кияновської було її багаторічне головування на запрошення дирекції Дрогобицького державного музичного училища імені Василя Барвінського (попередня назва коледжу) на державній кваліфікаційній комісії з атестації випускників денної та заочної (дотепер єдиної в Україні!) форм навчання. Зрозуміло, що спілкування з такого рівня фахівцем було своєрідною школою (чи курсами) підвищення кваліфікації для членів екзаменаційних комісій, стимулювало випускників до їх максимально можливого показу знань та вмінь, засвоєних під час навчання, сприяло покращенню навчально-виховної роботи. Високий мистецький авторитет, величезна ерудиція поліглота (мисткиня вільно володіє німецькою та польською мовами, пише статті, читає лекції та часто виступає за кордоном) п. Люби Кияновської підкріплювався тим, що не тільки в Дрогобичі, чи Львові, а в усіх мистецьких навчальних закладах України та в діаспорі знайшли широке застосування її підручники, такі, як «Українська музична культура» (чотири видання), монографії, зокрема, присвячені музичній культурі Галичини, творчості о. Йосипа Кишакевича, Миколи Колесси, Мирослава Скорика (два видання та ін.). Користуються великою популярністю її численні статті, опубліковані в різноманітних наукових збірках та часописах як в Україні, так і за кордоном з проблем музичної педагогіки, психології, музичної соціології, музичної теорії та історії не тільки національного, але й зарубіжного музичного мистецтва, аналітичні дослідження та розвідки про творчість сучасних композиторів, серед яких – і про творчість Віктора Камінського. Як відому членкиню міжнародних мистецьких об’єднань та організацій, її завжди радо запрошують до виступів на міжнародних конференціях в багатьох європейських країнах.

У вислуханому з неослабною увагою виступі п. Люби Кияновської була дана максимально аргументована, концентрована характеристика як композиторського «почерку» Віктора Камінського, так і аналіз його жанрових уподобань, стилістичних пріоритетів, відзначені національні підвалини тематизму та, як і у творчості М. Скорика, доволі рідкісний у нашій професійній музиці композиторський універсалізм, тобто вміння писати якісну музику у величезному діапазоні: від симфонії – до популярної естрадної пісні.

Професійний аналіз музики В. Камінського став своєрідною прелюдією до концерту з його творів у виконанні оркестру «Віртуози Львова».

Дрогобицькі меломани добре знають виконавський стиль Академічного камерного оркестру Львівської національної філармонії «Віртуози Львова» за його доволі частими гастрольними виступами в місті Юрія Дрогобича, Івана Франка та Бруно Шульца під орудою Сергія Бурка в попередні «передвоєнні» роки. Війна позначилась на житті як деяких учасників оркестру, так і на його керівнику, який зараз перебуває за кордоном (так би мовити, в творчій еміграції). На даний час оркестром керує ще доволі молодий диригент Тарас Вергун, представник львівської («Колессівської») школи диригування, вихованець класу Івана Юзюка, учня Миколи Колесси. Оркестр під орудою Тараса Вергуна звучав на достойному рівні, викликаючи у слухачів різноманітні художні переживання. Хочеться привітати і колектив оркестру і його керівника з дуже достойним виконанням непростої, в технічному і драматургічному планах, музики Віктора Камінського.

Насамперед, потрібно відзначити вельми продуману програму виступу колективу: в «авангарді» та «ар’єгарді» (тобто, першим і кінцевим) були твори апробовані, звучання яких, можна сказати, вже стало «хрестоматійним». Відкрив концерт один із кращих творів композитора релігійної тематики «Te Deum», а завершив один із кращих фортепіанний концертів в українській музиці кінця ХХ – початку ХХІ століття – фортепіанний концерт за участю камерного оркестру і дзвонів, присвячений В. Барвінському (в коді, яку скоріше можна назвати Епілогом, оскільки твір програмний, звучить без супроводу, так як це було написано В. Барвінським – уривок одного з його фортепіанних творів).

Середній розділ (центральна частина) ювілейного концерту – барвиста terra incognita – був, навпаки, майже невідомий більшості слухачів; він містив твори переважно авангардно-пошукового та філософського характеру (водночас, там був присутній і один симпатичний «реверанс» в сторону української ліричної естради). Його склали: діалогічна за змістом і фактурою п’єса «Мандрівник і його Тінь» для скрипки і камерного оркестру за відомим зібранням (книгою) афоризмів Фрідріха Ніцше тієї ж назви; два солоспіви для мецо-сопрано і камерного оркестру на вірші Лідії Мельник, написані 19-річною, дуже обдарованою і багатообіцяючою поетесою, яка інтенсивно друкувалась в періодиці та видала кілька збірок віршів, але згодом успадкований від матері музичний талант переміг і зараз вона – відома музикознавиця, доктор наук, професор ЛНМА імені М.В. Лисенка, викладач Віденського університету. Ці дві поезії («Ноктюрн» та «Останній лист»), об’єднані в лаконічний музичний цикл–диптих під назвою «З Жюлі d’Аспермон», свідчать про активне освоєння авторкою європейського авангардово-поетичного простору. Третім твором – цікавинкою – стали майстерні парафрази кількох відомих пісень лідера гурту «Океан Ельзи» Святослава Вакарчука під назвою «Супергармонія в ритмах Океану» для скрипки з камерним оркестром, написані композитором на замовлення до річниці від дня смерті батька Святослава – Івана Вакарчука, відомого науковця, багаторічного ректора Львівського національного університету імені І. Франка.

На нашу думку, логічна будова концерту має відчутні ознаки тричастинної структури, а якщо точніше, – проміжної тричастинної форми зі складеною серединою.

Оскільки, немає сумнівів (а інакше і не могло бути!), що під час складання вишуканої програми концерту «за спиною» у композитора знаходилась видатна дослідниця-аналітик сотень музичних творів як світової, так і української класики, то, очевидно, мусів бути якийсь прихований об’єднуючий фактор спільності середини концерту, який з першого погляду було не так просто виявити.

З точки зору форми в цілому, здається, все зрозуміло: невідоме притягує, як, зрештою, добре знайоме (на контрасті) «працює». Адже, це відомий принцип формотворення: тотожне – роз’єднує, а різне – об’єднує. Різноманітне завжди цікаве, позаяк тут діє дотепний афоризм Вольтера: всі жанри гарні, крім нудного. Але… Але мусить бути ще щось, що об’єднує Фрідріха Ніцше (1844 – 1900), Лідію Мельник і Святослава Вакарчука. І така спільність є! «З коліс» її можна встановити лише у Лідії та у Святослава: обоє – поети (Славко сам пише тексти своїх пісень), обоє – музиканти. А Фрідріх Ніцше, хоч мало хто це знає, теж, крім своїх всесвітньовідомих філософських праць, був ще і талановитим поетом, музикантом, писав цікаві твори!

Ф. Ніцше був музикантом не тільки в переносному (практично, у всіх його філософських творах говориться про музику), але і в прямому розумінні: він був автором значної кількості музичних творів, як інструментальних (переважно, фортепіанних), так і пісень, про одну з них якось тепло відгукнувся Ференц Ліст. Фрідріх був також досить вправним імпровізатором, вже після розриву його стосунків з Ріхардом Вагнером, Козима Вагнер (Ліст) згадувала фортепіанні фантазії «професора Ніцше». Він почав компонувати музику в десятирічному віці і продовжував творити її протягом всього життя. Приблизно в дитячому віці з’явились його перші поетичні спроби, а всього його спадок в цьому літературному жанрі налічує кілька сотень віршів. Ось так і виявився не всім відомий зв’язок між творами (їхніми авторами), про які йдеться у відгуку. Книга «Мандрівник і його Тінь» вийшла друком в грудні 1879 року (ще на самому початку чи майже до психічного захворювання Ніцше), за формою теж була тричастинного типу А В А₁, де А і А₁ – короткі (розміром дві сторінки) уявні діалоги між Тінню і Мандрівником, а В містить 350 «оцифрованих» в хаотичній послідовності різноманітних афоризмів (146 сторінок), тобто разом – це теж проміжна структура. Багато афоризмів у цій книзі присвячено музиці і музикантам, деяким відомим композиторам.

Окремо хочеться відзначити солістів, які були «на висоті» часто в дуже складних, технічних партіях: Володимира Дуду – патріарха колективу, концертмейстера оркестру, солююча скрипка якого з надзвичайним хвилюванням та щирістю звучала в молитві Te Deum (Тебе, Боже!); Антоніну Лісогорську в «Диптиху» (вокал), Катерину Шалайську в «Мандрівнику…» за Ніцше і, звичайно, особливо – блискучу виконавицю, нашу давню дрогобицьку приятельку, Піаністку з великої букви, завідувачку кафедри спеціального фортепіано, професорку, дослідницю фортепіанної музики, Народну артистку України, неперевершену Оксану Рапіту, яка разом з диригентом та його оркестром поставила тріумфальну кінцеву крапку в переконливому закінченні фортепіанного концерту Віктора Камінського, і його авторського концерту в цілому!

Слід також відзначити магістрантку першого курсу ЛНМА імені М.В. Лисенка Марію Левкович, яка модерувала концерт, і робила це шляхетно, невимушено, у відповідному святково-урочистому тоні, що, власне, і відповідало настрою тієї події, з нагоди якої відбувся концерт.

Після закінчення виступу оркестру та виконавців слово взяв ювіляр Віктор Камінський – заслужений діяч мистецтв України, лауреат Національної премії імені Т. Шевченка, проректор ЛНМА імені М. Лисенка, професор, голова Львівської організації НСКУ, який щиро подякував учасникам та організаторам концерту.

На завершення хочу сказати, що творчий тандем Камінський – Кияновська «композитор – музикознавиця» такого високого рівня в Україні на нинішній день єдиний, а тому унікальний. Раніше були ще два: Губаренко – Черкашина та Карабиць – Копиця, але… час невблаганний… Тому шануймо, бережемо їх, дякуємо їм і всім, хто брав участь та долучився до організації цієї чудової зустрічі з Музикою в тандемі Камінський – Кияновська!

Микола Ластовецький,

Заслужений діяч мистецтв України, член Національної Спілки композиторів України, доцент,

викладач – методист ПЦК “Теорія музики” ДМФК ім. В.Барвінського

Світлини Ростислава Болюка