ЖИТТЄВА ПАРТИТУРА ВОЛОДИМИРА ГУЩАКА – ДИРИГЕНТА, ВИКЛАДАЧА, КОМПОЗИТОРА І БАТЬКА

Яскравим прикладом витонченості, надзвичайної, інтелігентності, вродженої скромності і талановитості є постать Володимира Андрійовича Гущака.

Відомий діяч хорового співу, заслужений працівник культури України, викладач, багатолітній завідувач відділу хорового диригування Дрогобицького фахового музичного коледжу ім. В. Барвінського (1985 – 2014), художній керівник народної хорової капели «Ватра».

Народився Володимир Андрійович 3 жовтня 1941 року у с. Мацошин Жовківського району Львівської області у селянській сім’ї. Батько Андрій Іванович працював на залізниці і був відомим скрипалем, що грав на весіллях, сільських святах, фестинах. Великий вплив на світогляд Володимира мав дідусь Іван (по батьковій лінії), який відзначався неординарним розумом. Адже, не закінчивши жодної школи, він спромігся бути вправним управителем у панському маєтку, а потім дуже успішно вести всю господарську діяльність у місцевого священника. Слід відзначити, що дідусь Іван першим у селі пошив собі елегантний чорний костюм, який одягав по великих святах та на Богослужіння, а також був ініціатором придбання громадою села повного комплекту духового оркестру, що на той час було рідкісним. Не знаючи нотної грамоти, він зумів навчитися грати на скрипці і навчив сина Андрія. Власне, звідси і почалося захоплення скрипкою і музикою взагалі. Мати Агафія Мартинівна була надзвичайно доброю і чуйною жінкою.

Закінчивши Мацошинську семирічну школу, Володимир продовжує навчання в Жовківській середній школі. Одночасно займається грою на скрипці. Навчившись самотужки володіти скрипкою, наполегливо працює над технікою гри на інструменті. Разом з ровесниками ансамблюють у школах району та області. У 1958 році Володимир поступає на навчання до Львівського музично-педагогічного училища ім. Ф. Колесси. Тут відбувалося основне отримання знань, становлення творчої особистості і нестримне бажання пізнати усі секрети музичного мистецтва. Викладачами в училищі були такі відомі діячі як: Є. Вахняк, А. Онуфрієнко, П. Демчишин, Н.Ткаченко, С. Стельмащук, М. Ліщинська, С. Амбарцум’ян, Р. Саєнко, Т. Оришин та багато інших.

По закінченні училища В. Гущак скеровується у Дубнівське державне педагогічне училище (Рівненська область) на посаду викладача скрипки. Разом з викладацькою роботою займається і виконавською діяльністю – грає у складі естрадного оркестру Дубнівського Будинку культури, а також виступає як скрипаль-соліст на концертах.

Надзвичайне значення мало призначення В. Гущака керівником жіночого хору училища. Хорова справа дуже зацікавила молодого музиканта і подарувала мрію стати справжнім диригентом.

Так у 1963 році він поступає на диригентсько-хоровий факультет Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка (нині – Львівська національна музична академія ім. М. Лисенка). Навчався Володимир Андрійович по диригуванню у класі професора та народного артиста України Івана Гамкала, а згодом – у старшого викладача Івана Микитовича Небожинського, від якого молодий студент перейняв педагогічну майстерність, професіоналізм у диригентській справі, усі тонкощі хорової музики.

Маючи абсолютний слух, Володимиру було не складно навчатись і займатися улюбленою цікавою діяльністю. Але, незабаром, восени 1964 року, коли Володимир навчався на другому курсі, його призивають на строкову службу в армію. Однак він і тут не залишає музичну діяльність: організовує чоловічий квартет, який відзначається під час оглядів армійської художньої самодіяльності – і молодого солдата переводять на службу в Ансамбль Внутрішніх військ України у Київ. Будучи керівником вокальної групи в Ансамблі пісні і танцю, він об’їздив з виступами всю Україну, Молдавію і багато інших міст тодішнього Союзу.

По закінченні служби у 1967 р. В. Гущак повертається до консерваторії на навчання. Тут додаються ще значимі уроки з композиції, які він черпає в класі поліфонії у В. Флиса та аранжування у Є. Козака.

Ще під час навчання у консерваторії Володимиру запропонували очолити хоровий колектив при Стрийському міському Будинку вчителя. Відомий поет Віктор Романюк побачив молодого, енергійного, талановитого музиканта, підтримав його, призначивши керівником хору «Ватра». Так з осені 1969 р. відбувалися репетиції, до яких молодий, сумлінний керівник старанно готувався. Наполеглива праця, захоплення хоровим мистецтвом, зацікавлення хористів та любов до української пісні дали свої результати. «Ватру» почули і високо оцінили не тільки у Стрию, а і у Дрогобичі, Самборі, Моршині, Львові. А згодом «Ватра» звучала у Тернополі, Бережанах, Мукачеві, Криму, Латвії, Естонії, Молдовії та ін. У 1972 р. за високу виконавську майстерність «Ватру» відзначили Золотою медаллю Всеукраїнського конкурсу хорових колективів, а у 1973 р. – отримала звання «Народного аматорського колективу».

Особливою подією у липні 1971 р. стали державні іспити в консерваторії. Вперше випускник Володимир Гущак складав іспит з диригування та методики роботи з хором на базі власного хорового колективу. Виконувалися твори М. Леонтовича, К. Данькевича, М. Колесси, а також власні обробки та аранжування.

Будучи на п’ятому курсі консерваторії, Володимир Андрійович отримав запрошення на викладацьку роботу у Дрогобицьке державне музичне училище (нині – Дрогобицький фаховий музичний коледж ім. В. Барвінського). Тут він пропрацював 53 роки, більшу частину з яких – на посаді голови циклової комісії хорового диригування. В. Гущак навчав студентів різних дисциплін: хорове диригування, методика, читка хорових партитур, сольфеджіо, аранжування. Талант викладача проявився і в його педагогічній діяльності. Доброта, повага, щирість, доброзичливість, викликали прихильність студентів і колег по роботі. Випускниками В. Гущака стали такі відомі постаті як: Ольга Бенч (кандидатка мистецтвознавства (1990), заслужена діячка мистецтв України, народна артистка України, заступниця міністра культури і туризму України (2005–2010), Генеральна консулка України в Пряшеві (Словаччина) у 2010–2015, ректор Муніципального закладу вищої освіти «Київська Академія мистецтв»(2018-2023), нині професор Київського столичного університету ім. Б.Грінченка), Зеновій Корінець (народний артист України, генеральний директор Національного хору ім. Г. Верьовки), Микола Гобдич (народний артист України, Лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка, засновник і керівник муніципального Камерного хору «Київ»), Юрій Курач (народний артист України, художній керівник Національної заслуженої капели бандуристів України), Володимир Курач (народний артист України, художній керівник Академічної чоловічої хорової капели України ім. Л. М. Ревуцького), Мирон Юсипович (народний артист України, оперний і симфонічний диригент), Степан Целюх (заслужений діяч мистецтв України, хоровий диригент, педагог), Зеновій Сиротюк (заслужений працівник культури України). Ціла когорта послідовників Володимира Гущака зробили хорову справу смислом свого творчого життя. Це – Василь Долішній, Юрій Юник, Ігор Іваницький, Роман Волощук, Мирослава Грицай, Ольга Харитон, Мирослава Піхур, Віталій Загорбенський, Любов Білецька, Вікторія Старунчак та багато інших.

Володимир Гущак був членом атестаційної комісії Міністерства культури України в складі експертної комісії по атестації і акредитації музичних училищ міст України, таких як Луцьк, Івано-Франківськ, Хмельницький, Дніпропетровськ. Часто був членом журі обласних конкурсів хорових колективів дитячих музичних шкіл та шкіл мистецтв. Ґрунтовне значення мало також надання методичної допомоги музичним школам міст Самбір, Старий Самбір, Дашава, Дрогобич.

Треба відзначити, що Володимир Гущак був головою державної комісії по атестації рівня «Бакалавр» студентів музично-педагогічного факультету Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка.

Ще одна важлива діяльність у житті В. Гущака – композиція. Він написав багато оригінальних творів для хору, зокрема частини з Літургії («Отче наш», «Херувимська», «Милість миру», «Нехай сповняться уста наші»), оригінальні твори: «Якби мені черевики» (слова Т. Шевченка), «Пісня про Тараса Шевченка», «Пісня про Степана Бандеру», «Якби мені крила» В. Романюка, «Журавка» (слова І. Зінченка), хоровий триптих «Подвиг» (слова М. Острика) і багато інших. У творчому доробку вражає майстерністю композиції «Весняна рапсодія», яка написана для струнних і фортепіано.

В. Гущак відзначився також своїми перекладами для мішаного хору, наприклад, «Летять ніби чайки» Ю. Рожавської, «Не співайте мені сеї пісні» Д. Січинського, «Нам Україну благослови» Т. Курчика, «Марш хоробрих», «Надія», «Мажорний марш», «Туга за Батьківщиною», «Вставай, народе» В. Рафальського, «Мати Анастасія» В. Корча.

У 2016 році вийшов збірник під назвою «Хорові твори», куди ввійшли оригінальні твори, обробки народних пісень, музичні редакції, переклади та гармонізації. Серед них – «Лине пісня про Ісуса», «Маріє, зіронько ясна», «Моліться, батьки», хоровий цикл на слова М. Острика «Пам’ять», триптих на слова Тараса Шевченка «Якби мені черевики», «Галицькі Веснянки», «Ой там з краю зруба», «Ой, у лісі на полянці», «Марширують вже повстанці» та інше.

Другий збірник його творів виходить у 2020 році під назвою «Хори та пісні». Тут розділяються твори різної тематики: духовні (такі як «Слава: Єдинородний», «Свят», «Отче наш» та інші), обробки колядок і щедрівок, обробки пісень з різних регіонів (такі як закарпатська «Летів пташок понад воду», хорватська «Марічка», білоруська «А у полі вярба»), а також повстанські та патріотичні пісні («Гей, повстанці», «На Волині», «О, Україно, краю милий», «Марш хоробрих» на слова В. Рафальського, «Мажорний марш», «Гей, у лісі» та інші). Сьогодні Володимир Андрійович працює над видавництвом ще одного збірника духовних пісень – «Служба Божа».

За вагомі здобутки на ниві педагогічної праці та розвитку хорового аматорського мистецтва Володимиру Гущаку було присвоєно високе почесне звання «Заслужений працівник культури України», а також він отримав нагороду «Орден Святого рівноапостольного князя Володимира Великого» III ступеня, медаль «Ветеран праці», медаль від Української православної церкви Київського патріархату, почесні грамоти Міністерства культури України, обласного Управління культури та мистецтва, численні грамоти і подяки від різних організацій і художніх колективів Києва, Львова, Дрогобича, Стрия.

Палітра життєвого і творчого шляху Володимира Гущака не звучала б повнозвучно, якби я не згадала про нього як про свого батька. Тато для мне все моє свідоме життя є взірцем доброї, чуйної, справедливої і мудрої людини. Він постійно піклується про мне та мого брата Тараса, допомагає і підтримує у всіх справах. Добре слово тата завжди зцілює і додає впевненості. Ще маленькою він навчав мене співати дитячі пісеньки. Я ставала в куточку біля піаніно і голосно виконувала їх, уявляючи себе артисткою, а тато в той час грав супровід на інструменті. У п’ять років мене записали на навчання гри на фортепіано. Пам’ятаю, як я йшла на заняття в музичну школу, в той час коли мої однолітки бавилися на вулиці. Але татове переконливе слово додавало сили і я йшла на свою «працю». Він не раз допомагав мені із домашніми завданнями, особливо із математики. Яскравими спогадами залишилися у мене згадки, коли батьки брали мене на репетиції хору, під час яких я, чемно сидячи, мимоволі занурювалася у хорову музику.

А далі було музичне училище, в якому мені було приємно вчитися, адже тут працював Володимир Андрійович, мій батько, велика повага і пошана до якого відчувалася повсякчас. Ми з Тарасом стали професійними музикантами, виконавши його сподівання.

Моя розповідь про тата була б неповною, якби я не згадала про особливу роль нашої мами Віри: щирого порадника в усіх творчих задумах Володимира Андрійовича, першого слухача його музичних творів. Мама завжди підтримує, допомагає, додає натхнення, дарує любов Татові. Дякую Вам, що Ви в мене є, мої любі Батьки!

Найголовнішою рисою характеру мого батька є доброта. Він завжди вчить нас робити всі свої справи з добротою, щирістю і сам завжди спішить допомогти, напевно, всім людям на світі. І в цьому – весь мій Тато!

Диригентсько-хоровою та педагогічною діяльністю Володимир Гущак займається протягом усього свого життя. Тож хай його постать стане взірцем подвижницької хорової справи, яка зігріває серця усіх любителів і шанувальників хорового мистецтва.

P.S. Все те, що написано в цій статті, є правдивим. Я з великим трепетом писала про свого найдорожчого Тата, який достойно заслуговує подяки, похвали і любові. Ти – моя гордість і опора в житті.

Зоряна Глицька (Гущак)
викладачка ДМФК імені В. Барвінського