Покликання – УЧИТЕЛЬ!

Розум – не посудина, яку треба наповнити,

а вогонь, який належить запалити.

Плутарх

Цей крилатий вислів давньогрецького письменника та філософа досить влучно характеризує діяльність одного із найяскравіших представників плеяди викладачів Дрогобицького музичного училища, сьогодні коледжу імені В.Барвінського, блискучого піаніста, педагога, концертмейстера, високоінтеліґентну та ерудовану людину з витонченим сприйняттям мистецтва, зокрема, музичного – Бурцева Миколу Михайловича.

М.Бурцев навчався у Львівській консерваторії ім. М.Лисенка. Його викладачем по спеціальності був Костянтин Донченко – випускник Ленінградської (тепер – Санкт-Петербурзької) консерваторії ім. М.Римського-Корсакова. К.Донченко сам провадив активну концертну діяльність, виступаючи з різноманітними програмами як соліст-піаніст (про що свідчать численні записи виконуваних ним творів у фондах колишнього Всесоюзного та Республіканського радіо), а також залучав до цього творчого процесу студентів свого класу. Для Миколи Михайловича львівський період становлення його, як творчої особистості, не обмежувався лише цілеспрямованими консерваторськими заняттями, які, все ж, займали левову частку у розпорядку. Маючи від народження гострий та допитливий розум, він цікавився усіма непересічними мистецькими подіями, якими вирував тогочасний Львів – відвідування оперних і балетних постановок, концертів симфонічної та камерної музики, безлічі художніх виставок і букіністичних магазинів. До вінілових платівок та книг у нього було окреме ставлення, наближене до релігійного. Із отриманим багажем знань, а також з бажанням передати здобуті уміння та навички своїм учням, Микола Михайлович приступає до педагогічної діяльності в стінах Дрогобицького музичного училища у 1970-х роках. На той час кістяк фортепіанного відділу складали педагоги-піаністи, фанатично віддані своїй професії: Христина Сковронська, Євгенія Косинська, Надія Шайжина, Ержебет Чехаровська, Марія Ільчишин, Віра Козлова.

Саме з Вірою Козловою – талановитим педагогом та прекрасною піаністкою – Микола Бурцев багато років поспіль представляли потужні і цікаві програми з творів Й.Брамса, С.Рахманінова. Р.Шумана, М.Равеля та ін. у складі фортепіанного дуету. Окрім спеціального фортепіано, Микола Михайлович навчав учнів мистецтву концертмейстерства та гри у камерному ансамблі. Вартує уваги той факт, що він сам був першокласним концертмейстером в класі духових та ударних інструментів, здійснюючи зі студентами поїздки на різноманітні конкурси. Багаторічним ілюстратором у класі камерного ансамблю М.Бурцева був неперевершений музикант, віртуоз, випускник Львівської спеціалізованої школи-десятирічки ім. С.Крушельницької, а згодом Львівської консерваторії ім. М.Лисенка, віолончеліст Дмитро Шимоняк. Захоплюючі заняття з такими педагогами, робота над вивченням нових творів та колективне музикування приносило їх учням неймовірний поштовх до активізації творчого процесу та вдосконалення виконавської майстерності. Свого часу учнями М.Бурцева зі спеціальних предметів були Б.Сюта, Л.Садова, А.Мішаніна, І.Опришко, Я.Шипайло, З.Лабанців, Н.Москаленко, О.Терлецька-Фиштик, Б.Паньків, Н.Сторонська (Швед), О.Фатільнікова та ін.

Будучи ученицею Миколи Михайловича, не можу оминути увагою його філігранно-ювелірну роботу над туше (toucher), особливі підходи і методи, які застосовувались ним для правильності виконання кожного виду артикуляції (чого вартували його вимоги до legato!), гри октавами, акордами, оволодіння «стрибками», майстерністю застосування глісандо (glissando), техніки перле (jeu perle), прискіпливе ставлення до розуміння і відтворення мелізмів. І це лише робота над деталями, яка поступово переростала до створення загального образу виконуваного opusu. І ось тут починалась справжня магія! Недопустимим був факт роботи над твором без поглиблених відомостей про композитора, період і життєві обставини, під час яких цей твір було створено, окреслення епохи та стилю даного твору. Обов’язковою умовою було слухання музики кращих піаністів, таких, як С.Ріхтер, Е.Гілельс, М.Аргеріх, Е.Вірсаладзе, М.Грінберг, Г.Гінзбург, Г.Гулд, В.Горовиць, Г.Нейгауз, М.Плєтньов, В.Клайберн та ін., що призводило до постійного інтелектуального та творчого пошуку, включаючи такі поняття, як аналіз і синтез: поєднання отриманої інформації із встановленням міжпредметних зв’язків, в результаті чого виконуваний твір звучав багатогранно та був цікавим до прослуховування! Найбільш неочікуваним для нас було почути від свого Учителя: «А ви читали..?» Звичайно, після цього (за відсутності всесвітньої мережі) ми йшли, шукали, читали, щоб на наступний урок можна було впевнено відповісти «так»!

А яким захоплюючим на уроках Миколи Бурцева був процес пізнання генія Баха! Багатоголосся у фугах ДТК (Das Wohltemperirte Clavier) дивовижним чином розподілялось між пальцями рук, знаходився «золотий перетин», усвідомлювалось значення («від темряви до світла») та акустичність (сонантність) піккардійської терції. Для більш глибокого розуміння поліфонії, створення цілісності твору (великої та середньої форми, п’єс), М.Бурцев знайомив нас із картинами пензля Мікалоюса Чюрльоніса («Фуга», «Соната весни: Алегро; Анданте; Скерцо; Фінале», «Соната сонця», «Соната моря», «Соната зірок» та ін.), творчість якого є виявом синтезу мистецтв і пошуків аналогій музики і малярства. Працюючи над «Фантастичними п’єсами» (Fantasiest?cke, Op. 73) Р.Шумана, задля проникнення у нереальний світ цієї музики, ми читали «Казки» і «Нічні оповідання» («Nachtstucke») Е.Гофмана. І, звичайно, робота над творами К.Дебюссі та М.Равеля доповнювалась входженням в імпресіоністичний світ полотен Едуарда Мане («Сніданок на траві», «В човні»), Клода Моне («Копиця сіна», «Враження. Схід сонця», «Руанський собор»), П’єра-Огюста Ренуара («Портрет актриси Жанни Самарі», «Прогулянка», «Після обіду»). Незабутніми залишаються спогади від роботи над сонатами і концертами віденських класиків, етюдами Ф.Шопена, Ф.Ліста, прелюдіями О.Скрябіна, етюдами-картинами С.Рахманінова, музикою українських композиторів, зокрема над «Сонатиною» М.Колесси, п’єсою «Бабин торжок» (з циклу «Відгомін століть») Г.Саська та ін.

В такому ритмі і творчому пориві, між численними репетиціями, технічними заліками, академконцертами, іспитами, звітними концертами промайнуло три десятиліття виконавсько-педагогічної діяльності Миколи Михайловича в Дрогобичі. З 2000 по 2007 рік, М.Бурцев разом з дружиною В.Козловою працюють в Євпаторійській школі мистецтв, а згодом переїжджають до Китаю, де в Special School «Zhong He» Шаньтоу навчають обдарованих дітей, які по закінченню цієї школи, в переважній більшості випадків, продовжують навчання у ВИШах України, Росії, Німеччини, Китаю. Щодо творчого тандему наших улюблених викладачів, а у Віри Степанівни я оволодівала мистецтво гри в фортепіанному дуеті зі Світланою Ковальчук (Циклінською), можу сказати впевнено: учні наших класів завжди відчували себе частинкою однієї творчої родини! Здорова конкуренція, взаємодопомога, індивідуальне ставлення до кожного студента – це завжди надихало і спонукало до постійного самовдосконалення.

Пройшло багато років, але вогонь, запалений Миколою Михайловичем Бурцевим в кожному зі своїх учнів, зігріває серця музикантів, діяльність яких служить одній єдиній цілі – відданості професії та досягненню високого рівня фахової підготовки піаністів – виконавців та педагогів, які, своєю чергою, цю жагу до знань та умінь і надалі передаватимуть прийдешнім поколінням!

Наталія Сторонська,

провідний концертмейстер кафедри

народних музичних інструментів та вокалу

Навчально-наукового Інституту музичного мистецтва

Дрогобицького державного педагогічного

університету ім. Івана Франка