Життєвий шлях, устелений особливим талантом та невтомною працею
Серед когорти талановитих випускників відділу хорового диригування Дрогобицького державного музичного училища (сьогодні КЗ ЛОР “Дрогобицький музичний коледж імені Василя Барвінського”) особливе місце належить Ользі Григорівні Бенч. Професор, диригент, музикознавець, дипломат, заслужений діяч мистецтв України, народна артистка України, заступник міністра культури і мистецтв України (2005-2010), Генеральний консул України в Пряшеві, Словацька Республіка (2010-2015), професор словацького Католицького університету в Ружомбергу, ректор Київської Академії мистецтв, культурно-громадська діячка, член Національної спілки композиторів України. У 2018 та 2019 рр. Ольга Бенч увійшла до енциклопедій «Britishpedia», розділ «Видатні особи Чехії та Словаччини».
Цей перелік можна й продовжити, адже Ольгу Григорівну турбують і нагальні питання розвитку мистецької освіти як в Україні, так і за кордоном, вона не залишається байдужою і до культурної та політичної ситуації в державі, завжди тримає руку “на пульсі”, ба більше – відгукується на актуальні події глибокими дописами-роздумами, які викликають зацікавлення не тільки в наукової спільноти, а й широкого загалу.
Народилася на Тернопільщині, в мальовничому селі Гутисько, Бережанського району, куди по Другій світовій війні депортували з Лемківщини (нині Польща) її батьків і всю родину. Тут, в селі, пройшли дитячі роки серед чудової природи, лемківської пісні та говірки, вишивки, творів різьбярського мистецтва, того питомого етнічного коріння, носіями яких були не тільки батьки, а й односельці, компактно виселені з рідних земель на Західну Україну. Напевно, саме від батьків Оля успадкувала і понесла в життя любов до народних традицій і звичаїв, якнайбільше – пісні, відтак – обрала професію музиканта. Згодом родина переїхала до курортного міста Трускавець, де вона закінчила середню та музичну школу та вступила на навчання до Дрогобицького державного музичного училища. В навчальному закладі панував “дух” високого мистецтва, вирувало творче життя, в яке поринула студентка. Саме в Дрогобичі було закладено міцний фундамент для майбутнього професійного зростання, зокрема в класі знаних диригентів і педагогів – В. А. Гущака і О. І. Цигилика. “Це були найщасливіші роки навчання, педагоги були творчі й натхненні, віддані своєму покликанню, усе було справжнє, природне і глибоколюдське!” ? згадує тепер Ольга Григорівна.
Наполегливість у навчанні, ретельність, вміння ставити мету і досягати бажаного результату якось відразу виокремили здібну студентку серед інших. Ґрунтовні знання, вміння та навички, набуті в училищі, дали плідний результат: Ольга Бенч стала студенткою Львівської державної консерваторії ім. М. В. Лисенка і це логічно продовжило процес професійного розвитку диригентки. В консерваторії, як і в училищі, до вишколення обдарованої студентки спричинилися педагоги високого штибу. Навчалася в класі диригування професора Ю. О. Луціва. Підтримувала тісний контакт із народною артисткою України, професором М. Я. Байко, оскільки була родинно пов’язана з чоловіком Марії Яківни, видатним скульптором В. П. Одрехівським. Величезний вплив на професійне становлення Ольги Бенч мали митці, які викладали на диригентському факультеті – М. Колесса, Є. Козак, А. Кос-Анатольський, В. Флис, Є. Вахняк, Л. Яросевич, М. Антків та ін. Плеяда цих іменитих музикантів стала живильним середовищем, у якому талановита студентка здобула найвищий вишкіл.
По закінченні консерваторії мистецьке утвердження Ольги Бенч відбувалося на кафедрах оркестрового диригування та народних інструментів у Харківському інституті культури, де зуміла заявити про себе як креативного педагога й успішного диригента. Та цілеспрямованість характеру і бажання вдосконалюватися спонукали до вступу на навчання в асистентурі-стажуванні Київської державної консерваторії ім. П. І. Чайковського, в класі видатного майстра, хорового диригента, професора Л. М. Венедиктова. Стажування у фахівця високої загальної та музичної культури, позитивно вплинуло на вдосконалення професійного, художнього потенціалу Ольги Бенч. І здавалося б уже багато досягнуто, та допитлива натура прагне підкріпити практичні навички ґрунтовними теоретичними знаннями.
Це бажання спонукало Ольгу Бенч вступити в аспірантуру при кафедрі теорії музики Київської консерваторії ім. П. І. Чайковського. За підтримки тодішнього завідувача кафедри теорії музики професора, доктора мистецтвознавства Н. О. Горюхіної та під керівництвом професора О. І. Мурзіної Ольга Бенч успішно завершила навчання в аспірантурі й захистила кандидатську дисертацію. Природно, що такі вагомі здобутки в науковій, диригентській діяльності стали вагомим фактором для запрошення на роботу в провідний музичний навчальний заклад України – Київську консерваторію ім. П. І. Чайковського. Тут Ольга Григорівна пройшла всі щаблі професійного росту: від викладача до професора, стала відомим педагогом і музикантом, науковцем високого штибу.
За період роботи в Київській консерваторії (нині Національній музичній академії України ім. П. І. Чайковського) Ольга Бенч вміло поєднує педагогічну, наукову та виконавську діяльність. В 1992 р. організовує та очолює камерний хор “Український спів”, із яким успішно виступає в Україні та за кордоном, озвучує художньо-документальні фільми “Подорож у втрачене минуле” та “Густиня”. Згодом підготувала дві концертні програми, що прозвучали в Національній філармонії України. В програмі першого було представлено “Молитвоспіви” американського композитора І. Соневицького. Їх виконала народна артистка України, професор Марія Байко в супроводі Національного оркестру органної та камерної музики України під батутою Ольги Бенч. У другому – Ольга Бенч продиригувала ораторію сучасного українського композитора Віктора Камінського “Іду. Накликую. Взиваю…” для солістів, читця, мішаного хору та оркестру на тексти митрополита Андрея Шептицького в поетичному опрацюванні Ірини Калинець. Твір виконали хор та оркестр Національної музичної академії України. Примітно, що цього ж 2005 р. ораторія ввійшла до переліку композицій (як і концерт № 2 “Різдвяний”, і “Акафіст до Пресвятої Богородиці”), за які Віктор Камінський отримав національну премію України ім. Т. Г. Шевченка.
Творча активність на педагогічній і виконавській нивах не завадили плідно займатися наукою. У 2002 р. побачили світ дві фундаментальні наукові праці: навчальний посібник “Український хоровий спів. Актуалізація звичаєвої традиції” та монографія “Павло Муравський. Феномен одного життя”, а ще близько 100 статей на актуальні теми з історії української музичної культури, проблем музичного виконавства, етномузикології, фольклористики, діалектології, музичної біографістики тощо. Впродовж багатьох років Ольга Бенч була автором та ведучою циклових програм на українському телебаченні, та радіо, радіо “Свобода”: “Хоровий спів українців”, “Родина”, “Не цураймося – признаваймося”, “Суботні зустрічі”; довгий час вела програму “Сонячні кларнети”. Всі ці передачі мали широку аудиторію та значний громадський резонанс. Також у цей період важливою була діяльність Ольги Бенч як члена конкурсної комісії, експерта програми “Трансформація гуманітарної освіти України”, Міжнародного фонду “Відродження” та Міністерства освіти України.
Такі вагомі здобутки, свідома громадянська позиція не могли залишитися непоміченими і 2005 р. Указом Президента України В. А. Ющенка Ольга Бенч була призначена на посаду заступника міністра культури і мистецтв України. На цьому нелегкому посту Ользі Григорівні довелося вирішувати непрості завдання, пов’язані з втіленням державної політики у сферах музичного, театрального й образотворчого мистецтва, регіональної політики, мовного питання, бібліотечної та музейної справи. Фаховість у поєднанні з толерантністю, вміння комунікувати, переконувати – риси, які неодноразово допомагали позитивно вирішити питання чи допомогти, подолати, здавалося б, неподолане. Шість років праці на державній службі у поєднанні з педагогічною роботою в Національній музичній академії України ім. П. І. Чайковського тільки додали досвіду, який дав змогу сповна використати інтелектуальний потенціал.
Творчий, педагогічний, адміністративний, науковий, державницький напрями діяльності Ольги Бенч стали затребуваними і 2010 р. її було призначено Генеральним консулом України у місті Пряшеві. На дипломатичній службі генконсул Ольга Григорівна Бенч займалася реалізацією зовнішньої політики України, захистом прав та інтересів громадян і юридичних осіб України у Словаччині. З особливою відповідальністю та особливим пієтетом ставилася до поширення іміджу України як висококультурної держави. З ініціативи Генерального консульства у Пряшеві було організовано низку мистецьких заходів, творчі програми яких актуалізували в словацькому середовищі унікальний український національний культурний продукт.
У 2014 року з ініціативи Генерального консульства України в Пряшеві було урочисто відзначено 200-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка. До цієї знаменної дати вперше в Словаччині було відкрито Пам’ятну дошку на пошану двох геніїв української та словацької літератури – Т. Г. Шевченку та П. Й. Шафарику. Її було встановлено в Кошицькому університеті ім. П .Й. Шафарика. Тарас Шевченко присвятив поему “Єретик” своєму словацькому побратимові Шафарикові і ця Пам’ятна дошка стала символом єдності українського і словацького народів.
У полі зору генконсула Ольги Бенч були українські освітні установи Східної Словаччини – це кафедра української мови і літератури в Пряшівському університеті, об’єднана школа-гімназія ім. Т. Шевченка у Пряшеві, школа в Гуменному та селі Орябина. Також Генконсульство України у Пряшеві під керівництвом Ольги Бенч тісно співпрацювало з українськими культурно-громадськими організаціями Словаччини: Союзом русинів-українців, Асоціацією україністів, Науковим товариством ім. Т. Г. Шевченка, Спілкою українських письменників Словаччини, з якими спільно проводили різноманітні культурно-мистецькі заходи. На постійній основі генконсул Ольга Бенч вела тематичні передачі на регіональному відділенні Словацького телебачення RTVS в Кошицях, надавала інтерв’ю для друкованих словацьких засобів масової інформації та для української редакції словацького радіо.
Врешті, й сама Ольга Григорівна сприяла вивченню українського сегмента в словацькому ареалі, зокрема глибоко розкрила тему “Тарас Шевченко і Словаччина”, ретельно описавши невідомі факти сучасній словацькій спільноті: про взаємини Т. Шевченка й П. Й.Шафарика, про перше видання “Кобзаря” 1876 р. в фондах Пряшівської державної наукової бібліотеки, про праці словацьких учених М. Неврлі та М. Мольнара, про особистий архів видатного україніста та славіста, академіка НАН України М. Мушинки та ін.
Як генеральний консул Ольга Бенч не тільки розкривала маловідомі сторінки історії України, поширювала та популяризувала культурні артефакти, вона також читала лекції для студентів Пряшівського та Кошицького університетів, Академії мистецтв у Банської Бистриці, публікувала статті в часописах цих навчальних закладів, виступала на наукових конференціях тощо. Все це дало змогу словакам пізнати розмаїття духовної культури українців: їхню народнопоетичну творчість, передусім пісню, поезію, літературу, малярство, професійну композиторську творчість в усій повноті, як важливі елементи української національної самобутності й ідентичності. Водночас дипломат вела послідовну, цілеспрямовану роботу з поширення знань про Україну задля подолання інформаційної прогалини та зміни вектору сприйняття словаками України і пізнання її глибокої історії, культури, освіти.
А ще робота з підтримки Центру української культури у Пряшеві, зустрічі з державними і культурними діячами Словаччини, старостами сіл і директорами шкіл та багато інших справ, які доводилося вирішувати. За сприяння Ольги Бенч вдалося налагодити співпрацю між закладами вищої освіти двох країн: Пряшівським університетом, Кошицьким університетом ім. П.-Й. Шафарика з Чернівецьким національним університетом ім. Ю. Федьковича і Кременчуцьким національним університетом; Пряшівським університетом із Тернопільським національним економічним університетом; Кошицьким технічним університетом із національним університетом “Львівська політехніка” та ін. Це значно розширило координати міжнародного співробітництва, активізувало роботу з обміну студентами та вивчення європейського освітнього досвіду.
Як науковець, Ольга Бенч, завжди знаходилася в науковому пошуку (благо, цьому сприяли словацькі архіви, бібліотеки). Це дало змогу глибше вивчити питання українсько-словацьких відносин у гуманітарній, економічній, політичній царинах, культурних зв’язків із метою взаємопізнання та взаємозбагачення двох народів, накреслити нові перспективи. У 2014 р. Міністерство закордонних справ України, оптимізуючи ряд дипломатичних установ України за кордоном, ліквідувало Генеральне консульство України у Пряшеві, в самому центрі українства. У цей час діяльність Ольги Бенч у Словаччині вже стала настільки відомою, що Ольгу Григорівну було запрошено на роботу до Католицького університету в Ружомбергу, зокрема на Педагогічний факультет Інституту Юрая Палеша в Левочі. Професор Ольга Бенч стає гарантом напрямку музичного мистецтва і продовжує вивчати європейський досвід мистецької освіти.
У жовтні 2018 р. Ольга Григорівна Бенч очолила Київську Академію мистецтв – унікальний навчальний заклад, в якому реалізується концепція безперервної мистецької освіти в логічному зв’язку трьох ланок: школа – коледж – вища школа. Вона вміло поєднує обов’язки керівника, адміністратора, менеджера, педагога. На посаді ректора Академії Ользі Бенч довелося провести низку заходів, які мали своєю метою привести роботу закладу мистецької освіти у відповідність до вимог чинного законодавства у навчальній, фінансовій, господарській сферах. Це і перейменування Київської дитячої академії мистецтв на МЗВО “Київська Академія мистецтв” і реорганізація невідокремленого підрозділу – Київська дитяча академія мистецтв ім. М. І. Чембержі в спеціалізовану мистецьку школу з відповідними освітніми навчальними програмами, і зміна бюджетної форми фінансування, зміна штатного розпису тощо. Ректору вдалося залучити до роботи в Академії відомих фахівців у галузі музично-сценічного та образотворчого мистецтва. За короткий термін професору Ользі Бенч вдалося зреалізувати чимало, подолати низку перепон, як і осягнути нові вершини. Проте амбітні плани накреслюють нові завдання, які треба вирішити аби заклад вищої освіти зайняв визначальні позиції серед мистецьких інституцій України.
Ольга Григорівна любить цитувати слова геніального Григора Тютюнника: “Немає загадки таланту. Є вічна загадка любові”. І, ймовірно, неспроста, бо саме талант від Бога і любов до музики, людей, примножені щоденною кропіткою працею, дали такий плідний результат. А ще повага і любов до предківських традицій, пісні, небайдужа позиція на всіх посадах, які довелося обіймати, мовби додавали сили, віри, наснажували до досягнення нових вершин.
Ще одна примітна риса непересічної особистості. Ольга Григорівна добре знає і продовжує досліджувати історію та культуру рідного лемківського субетносу. Мабуть, тому влітку 2018 р. Канадське наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка запросило професорку Бенч прочитати лекції на теми: “Феномен лемківської культури крізь призму народнопісенної і композиторської творчості” та “Традиції скульптурної і плоскої народної різьби”. Озвучені в Монреалі і Торонто вони викликали неабияке захоплення й інтерес в українських науковців Канади й отримали схвальні відгуки у пресі.
А ще Ольга Бенч свято береже артефакти, зокрема в її домашній колекції – різьбярські вироби батька й лемківських народних майстрів – представників Риманівської мистецької школи скульптурної та плоскої різьби, широко знаної в Польщі. Тому, коли завітає в рідне Гутисько, яке здавна на Бережанщині позиціонують як “столицю” лемків-русинів, то одразу збираються сусіди, односельці і звучать рідні пісні, які живлять творчу уяву, допомагають вже третьому поколінню лемків оберігати артефакти їхньої культури від руйнації.
Злети О. Бенч – це результат високої працездатності, наполегливості, жаги до нових знань, натхненні нестримним бажанням прислужитися рідному народові, українській культурі. Талант завжди багатогранний. Саме тому кожна справа, за яку береться Ольга Григорівна, це вкладені в неї креативність, обдарованість і досвід неординарної особистості, це частинка її самої.
Високопрофесійний диригент, науковець, дипломат, лауреат премії ім. М. В. Лисенка, людина численних почесних відзнак і орденів, і просто чарівна, мудра, талановита, приємна у спілкуванні жінка – це Ольга Бенч. Вона вміє створити ту особливу енергетику, магнетизм якої притягує кожного, хто хоча б один раз поспілкувався з нею. Лідер по житті, вона живе проблемами держави, навчального закладу і завжди радо йде на контакт, незважаючи на те, що робочий день майже щодня триває понад норму.
Зовсім недавно Ольга Бенч відсвяткувала свій День народження. То ж з роси Вам і води, шановна Ольго Григорівно! Нових Вам наукових і творчих звершень!
Бермес Ірина Лаврентіївна,
доктор мистецтвознавства, професор,
завідувач кафедри методики музичного виховання і диригування інституту музичного мистецтва Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка.
