ДУША НАПОВНЮВАЛАСЯ БОГОМ, ТВОРИВ І ДІЯВ РОЗУМ ДЛЯ ЛЮДЕЙ (до 125-х роковин народження о. Северина Сапруна)

ДУША НАПОВНЮВАЛАСЯ БОГОМ, ТВОРИВ І ДІЯВ РОЗУМ ДЛЯ ЛЮДЕЙ (до 125-х роковин народження о. Северина Сапруна)


У сонмі видатних діячів землі галицької міжвоєнного періоду виокремлюється постать Северина Сапруна (1897–1950) – українського католицького священика, капелана, композитора, диригента, педагога, музично-громадського діяча. Довгі десятиліття його ім’я перебувало на батьківщині у нерозголошенні, не згадувалося в питанні функціонування професійної музичної культури в Галичині. І тільки тепер завдяки науково-музикознавчим дослідженням багатогранна діяльність митця стала невід’ємним сегментом культурологічного простору Дрогобича в історичній проєкції.

Отець Северин Сапрун народився 125 років тому 2 вересня в селі Рибник на Дрогобиччині, яке розташоване у мальовничих Карпатах, в сім’ї священика. Отець Михайло Сапрун (1862–1904) був високоосвіченою особистістю. Він отримав духовну освіту у семінаріях Львова та Перемишля, служив у селах Галичини (Бережанський, Жовківський та Рудківський повіти) і Підкарпатської Польщі (Ланьцутський повіт). У 1895–1899 роках був парохом в с. Рибник. І до сьогодні існує дерев’яна церква Вознесіння Ісуса Христа (1864), в якій 5 вересня 1897 року хрестили малого Северка.

У сім років Северин Сапрун осиротів, і його мати Анна переїхала до Перемишля, де він навчався в Українській державній чоловічій гімназії. Із початком Першої світової війни продовжив навчання у Віденській українській гімназії. В 1915 році успішно склав матуру і розпочав навчання на теологічному факультеті Віденського університету. Після звільнення Галичини від російських військ Северин Сапрун повернувся до Львова і продовжив вивчати теологію у Львівському університеті, одночасно навчаючись у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка по класу скрипки професора Євгена Перфецького.

Велике враження на молодого юнака справив Листопадовий чин 1918 року. Він вступив добровольцем у лави УГА. Після поранення під Чортковим (Тернопільщина) Северин Сапрун повернувся до навчання і після закінчення університету в 1921 році прийняв священичий сан з рук єпископа Йосафата Коциловського.

З 1921року о. Сапрун оселився в Дрогобичі, і цей період життя став найяскравішим в житті самого митця, знаковим для духовного, освітнього та мистецького життя міста.

З 1924 по 1939 роки він викладав релігію у народних школах, в державній та приватних гімназіях, виконував місію катехита. Северин Сапрун став одним із ініціаторів відкриття філії Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка у Дрогобичі, і яку він очолював як директор до 1931 року, провадив уроки гри на скрипці та музичної грамоти.

Завдяки ініціативі та роботі о. Сапруна постали місцеві хори: мішаний хор «Боян», хор церкви Святої Трійці, мішаний хор української приватної гімназії ім. І.Франка (диригент професор Михайло Іваненко), дівочий хор при українській учительській приватній семінарії СС Василіянок. Хори, організовані та очолювані митцем, знаходилися на високому професійному рівні. Репертуар концертів складався із творів українських композиторів

(Д. Бортнянський, А. Ведель, М. Лисенко, К. Стеценко, С. Людкевич,

В. Барвінський), світової класики (О. Лассо, Ґ.-Ф. Гендель, Й. Гайдн), галицьких композиторів-аматорів. Хорові колективи брали участь у всіх мистецьких імпрезах в Дрогобичі, виступали в Бориславі, Самборі, Стрию. У творчих задумах Северина Сапруна було заснування в Галичині Союзу українських хорів, при якому хорові колективи проходили б вишкіл до високопрофесійного рівня. 1942 року він організував Краєвий Конкурс Хорів, присвячений 100-річчю М.Лисенка, і який охопив всю Галичину.

Окремою сторінкою освітницької діяльності о. Сапруна є викладацька робота в українській учительській приватній семінарії Сестер Василіянок в Дрогобичі і яка опосередковано стала фундацією Дрогобицького музичного училища (тепер – музичний коледж). семінарії Северин Сапрун викладав релігію, уроки співу.

Із числа учениць ним був організований ансамбль скрипалів («смичковий оркестр»), який був активним учасником урочистостей як в навчальному закладі, так і в місті.

Наприкінці 1941 року Северин Сапрун переїхав до Львова, де він провадив активну культурно-просвітницьку роботу: очолив Інститут Народної Творчості, ініціював відкриття Вищої Образотворчої Школи (ректор В. Кричевський) та театру малих форм «Веселий Львів», викладав музичній школі скрипку та музичну грамоту.

Северин Сапрун займався публіцистикою, написав біографічні розвідки про Л. ван Бетховена, К. Стеценка, статті на музикознавчі та краєзнавчі теми. У творчому доробку митця були поезії, музичні композиції, обробки народних пісень, які були знищені НКВД при обшуку в його сестри Юлії. 1944 року о. Сапрун емігрував з родиною у Відень, а пізніше – у Париж, де продовжував своє священицьке покликання до раптової смерті 6 липня 1950 року.

Не можна оминути творчі взаємини Северина Сапруна із Василем Барвінським. Їх контакти не були довготривалими, але залишили важливі моменти в біографії кожного. Василь Барвінський викладав у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка і вони, ймовірно, вели спілкування з приводу функціонування філій на теренах Львівщини. Обоє довгий час обговорювали на шпальтах газет проблеми хорового руху в Галичині. В репертуар хорових колективів, створених та очолюваних С. Сапруном, обов’язково включалися твори В. Барвінського. Композитор входив у склад журі Краєвого Конкурсу Хорів, організованого С. Сапруном. В. Барвінський високо оцінив непересічний талант молодого піаніста Северина Сапруна- молодшого після іспитів у Дрогобицькій філії ВМІ ім. М. Лисенка. Коли сім’я Сапрунів переїхала до Львова, Сапрун-молодший здобував фортепіанну освіту в класі доктора В. Барвінського. Під час еміграції родини Сапрунів Северин (молодший) позиціонував твори свого вчителя у сольних концертах. Саме у приватному архіві Сапруна-молодшого було знайдено ноти Фортепіанного концерту f-moll В. Барвінського, що стало «вибуховою» подією в музичному світі України.

Ім’я Северина Сапруна повернулося в культурологічний простір Дрогобиччини. Його багатогранна особистість є свідченням того, що в Дрогобичі в міжвоєнний період працювали, діяли і творили митці із щирим патріотизмом, любов’ю до своєї культури, турботою про людей, завдяки чому провінційне місто не поступалося європейським стандартам.

Ольга Сеник,

викладач ДМФК ім. В. Барвінського

Налаштування доступності
Налаштування контрасту
Розмір шрифту
Міжбуквенний інтервал
Міжстрочний інтервал
Зображення
Шрифт
Скинути налаштування