Музичні легенди та присвяти: нові твори Миколи Ластовецького

«Легенда про Кармалюка» для симфонічного оркестру та «Три поетично-музичні присвяти» для мішаного хору без супроводу на слова Максима Рильського
(нові видання музичних творів Миколи Ластовецького)

Микола Ластовецький – сучасний український композитор, заслужений діяч мистецтв України, член НСКУ, лавреат Міжнародної літературно-мистецької премії імені Семена Гулака-Артемовського (2014), мистецької премії імені Юрія Дрогобича (2022), премій імені Станіслава Людкевича (2022) та імені Віктора Косенка (2023).
У доробку композитора присутні твори різних жанрів, стилів та виконавських складів. Серед них – кантати «Повернення Дрогобича», «Псалми Давида», «Пісня про Чорновола», симфонічні поеми «Галичина» та «Львів», увертюра «Бойківська», «Лірична поема», симфонієта «Пам’яті героїв Крут», «Елегія Василю Барвінському» для струнних, тромбонів та литавр, «Фортепіанні п’єси для дітей та юнацтва». Нагадаю, що в столиці Південної Кореї – місті Сеулі, відбулась світова прем’єра твору «Коломийка» для симфонічного оркестру у виконанні Одеського філармонічного оркестру під орудою диригента Гобарта Ерла (Hobart Earle).
Нещодавно побачили світ хорові твори композитора, а саме: «Бог. Україна: Слава Україні! – Героям слава! Народ» для мішаного та однорідного складів з інструментальним супроводом та хору а capella (2024), хоровий концерт № 4 «Я вірю, моя ти Батьківщино!» на слова Миколи Магери для хору a cappella та Симфонієта «Пам’яті героїв Крут» (друга ред. 2024 р.) для оркестру і низьких чоловічих голосів (басів). Це твори, які відображають глибокий зв'язок митця з українською культурою, історичним минулим і резонують з викликами та потребами сучасності, з теперішніми подіями, сповнені духом боротьби проти загарбників, є актуальними і, як ніколи, «на часі».
До переліку нових видань композитора увійшов черговий твір митця «Легенда про Кармалюка» для симфонічного оркестру. Партитура.
Українська історія сповнена образів народних героїв, які повставали проти гноблення й боролися за справедливість. Одним із таких є Устим Кармалюк (1787-1835) – легендарний ватажок селянського повстанського руху на Поділлі, якого часто називають «українським Робін Гудом». Він боровся проти соціальної несправедливості, поміщицького гніту та кріпацтва, організовуючи загони селян, що чинили опір владі Російської імперії. Сьогодні Устим Кармелюк залишається однією з найяскравіших постатей української історії, символом нескореного українського духу.
Образ Кармалюка надихнув український народ на створення численних розповідей про нього, легенд, дум і пісень. Життя і боротьба народного героя Устима Кармалюка стали темою для багатьох письменників і поетів, які оспівували його подвиги в художніх творах: Тарас Шевченко, Михайло Старицький, Марко Вовчок, Осип Маковей, Степан Руданський, який записав і поширив народну пісню «За Сибіром сонце сходить», пісня, яка стала гімном нескореності Устима Кармалюка.
У передмові до видання кандидатка мистецтвознавства, професорка, завідувачка кафедри історії музики ЛНМА імені М.В. Лисенка Зоряна Ластовецька-Соланська подає цікаву інформацію про життя, боротьбу, розкриває трагічні і водночас героїчні сторони життя Кармалюка. «На одній із башт у Старій фортеці в Кам’янці-Подільському, де тричі було ув’язнено Кармалюка, і з якої він тричі втікав, встановлено меморіальну дошку з барельєфом на його честь. В народі цю башту вже майже дві сотні років називають «Кармалюковою».
Вивчаючи історію рідного Поділля, Микола Ластовецький неодноразово відвідував Кам’янець-Подільську Стару фортецю, яка з середини минулого століття була перетворена в музей-заповідник. Як згадує митець, який бував всередині башти, на нього сильне враження справила воскова фігура-муляж в повний зріст прикутого ланцюгами до стіни ув’язненого Устима Кармалюка, в поставі якого відчувається внутрішня сила та незламна воля до боротьби.
Емоційний підйом і захоплення народним героєм згодом знайшли відображення у його симфонічній «Легенді про Кармалюка», передавши мужність і величність його образу, роблячи його живим навіть у нерухомості.
Інтонаційною основою симфонічної «Легенди про Кармалюка» М.Ластовецький взяв найбільш відомий варіант мелодії пісні про народного месника «За Сибіром сонце сходить». Мелодія пісні проста, проте надзвичайно прониклива. Вона має сумно-епічний характер, але водночас сповнена сили та непохитності. Спокійний, урочистий темп підкреслює трагічність долі Кармалюка, проте відчутні також нотки гордості за його незламність.
Ця пісня стала настільки популярною, що її співали не лише на Поділлі, а й по всій Україні. Вона пережила століття й продовжує звучати в сучасних інтерпретаціях. Її виконували такі відомі артисти, як Дмитро Гнатюк, Ніна Матвієнко, ансамбль «Кобза» та багато інших.
Сьогодні, коли українці знову виборюють свою незалежність, ця пісня набуває нового звучання. Вона свідчить про незламність нації та прагнення до справедливості, які є невід’ємною частиною нашої історії та культури.
Редактор-упорядниця Зоряна Ластовецька-Соланська, ґрунтовно аналізуючи твір і визначаючи основні жанрово-стильові особливості, звертає увагу на вибраний композитором варіант початку пісні «За Сибіром сонце сходить», який визначає справжньою «родзинкою». Зокрема, це дві закличні кварти, які слідують підряд, розділені великою секундою. «Цей «феномен» більше не зустрічається ані в українських історичних та козацьких піснях, ані в темах Л.ван Бетовена, ані в французьких революційних піснях, за винятком «Марсельєзи». Саме ці закличні до перемоги інтонації стали в симфонічній легенді музичним образом Устима Кармалюка.
Композитор, активно розробляючи мелодичні елементи пісні, поєднуючи їх у складній багатоплановій фактурі за допомогою поліфонічних та гармонічних засобів, створює різні жанрові картини, ніби часткове «перевтілення» образу головного героя твору, його артистичну майстерність, хист до зміни вигляду, гострий природній розум, численні захопливі пригоди.
За задумом митця, цей твір не міг мати трагічного закінчення, оскільки в легендах герої завжди знаходять шлях до слави і безсмертя. Народ наділив образ Кармалюка надприродними силами, надзвичайними якостями та легендарними рисами, що навіть «убити його можна тільки кулею, злитою зі срібного карбованця».
Упорядниця зазначає, що друга редакція «Легенди про Кармалюка» (18 листопада) 2024 року фактично співпала з тисячним днем жорстокої війни з одвічним ворогом, який припав на 19 листопада 2024 року, яку путінська росія розв’язала проти України в лютому 2022 року, що стало випробуванням для суверенітету держави та її територіальної цілісності. Попри величезні жертви і руйнування, українські воїни стійко борються, щоб Україна знову не стала колонією Московії, а народ – «малоросами», як це було колись. Минуле завжди було джерелом натхнення, герої минулої епохи – взірцем для нових поколінь. Звитяга предків, їхня самопожертва і незламність створюють моральний орієнтир для тих, хто сьогодні стоїть на захисті своєї країни. До таких легендарних, історичних постатей належить і Устим Кармалюк, ім’я якого стало символом нескореності українського духу.
Мистецьке відтворення української історії, її пізнання є необхідним і важливим для молодого покоління, щоб молодь усвідомлювала та зберігала історичну спадщину України, формувала власну національну ідентичність. Тому й «Легенда про Кармалюка» Миколи Ластовецького є надзвичайно актуальним сьогодні твором, дуже важливим і резонансним в умовах повномасштабної війни в Україні.
Твір присвячений відомому диригенту Хобарту Ерлу та очолюваному ним Національному одеському філармонійному оркестру.
Гарний дизайн обкладинок, зроблений автором, репрезентує картину художника Олександра Лопухова «Устим Кармалюк» (1980-1982), яка імпонувала композитору гостротою композиції, яскравістю образів, героїко-епічним звучанням, в якій емоційно передано драматизм сцени, дух епохи.
Другою «нотною новинкою» Миколи Ластовецького стало видання «Три поетично-музичні присвяти» для мішаного хору без супроводу, на слова Максима Рильського, видатного українського поета, представника «розстріляного відродження». Українська тема в творчості поета була однією з ключових, і вона виражена через любов до рідної землі, її природи, культури, історії.
Композитор відібрав з-поміж величезного поетичного доробку М.Рильського щиро-присвятні рядки захоплення нашими геніями і об’єднав їх в своєрідний триптих: Тарас Шевченко, Микола Лисенко, Микола Леонтович.
«Пророк зорі» є присвятою Тарасу Шевченку. М.Ластовецькому вдалося багатогранно відтворити образ поета, який постає як величний символ національної гідності, моральний авторитет та пророк, що веде свій народ до боротьби за свободу, правду та справедливість.
«Вийся, жайворонку, вийся» присвячений видатному українському композитору Миколі Лисенку. Жайворонок уособлює музику, що лине в небо, подібно до творчості М.Лисенка, яка стала духовним надбанням українського народу.
«Пісня про пісню» є присвятою українському композитору Миколі Леонтовичу, автору всесвітньо відомого «Щедрика». Мелодія народжується зі слова, а слово наповнюється музичною гармонією, підсилюючи одне одного, створюючи емоційно насичений твір.
Використавши особливості сучасного музичного мовлення, опираючись на характерні особливості українського мелосу, композитору вдалося своєрідно «озвучити» тексти М.Рильського, створити відчуття повної гармонії музики і тексту. Перефразовуючи слова Дмитра Павличка, композитор створив музично-поетичний «пам’ятник народним геніям».
Видання адресоване викладачам і студентам навчальних музичних і музично-педагогічних закладів, хоровим диригентам, вчителям музики загальноосвітніх шкіл та шкіл естетичного виховання, керівникам хорових колективів.