На пошану Станіслава Людкевича
(до 140 річчя від дня народження )
С.Людкевич – український композитор, диригент, музикознавець, фольклорист, педагог та суспільний діяч, одна з найпомітніших постатей українського мистецтва XXст.
Людська і мистецька доля Станіслава Людкевича – унікальна. Він прожив 100 років. Народився 24 січня 1879р. в м. Ярославі (сьогодні це територія Польщі), помер 10.09.1979, Львів.
Як громадянин – пережив дві світові війни, був свідком зміни кількох політичних систем. Як митець – заклав міцний фундамент професіоналізації музичного мистецтва Галичини, виховав власну композиторську школу, у творчості якої поєдналися риси національного музичного стилю з формами й засобами універсального європейського мислення ХХ століття. Понад 80 років С.Людкевич був у центрі музичної творчості, музично-громадського процесу. Майже жодна сфера культурного життя Галичини не залишена поза його увагою, його композиторська та музикознавча діяльність – це свого роду літопис музичного життя на західноукраїнських землях.
Життя С.Людкевича – людини і композитора – приклад сили духу і волі, незламності, високої інтелігентності і творчої працездатності. С.Людкевич не перестає вчитися все життя, вдосконалює свої професійні знання, засвоює найглибші таємниці композиторської майстерності. Цьому сприяла і професійна освіта, яку здобув композитор. Навчається у Львівському університеті на філологічному факультеті (1897 – 1901), у Віденському університеті Музично-історичного інституту за спеціальністю музикологія в класі відомого теоретика Г.Греденера та в класі композиції та інструментознавства О.Цемлінського. Слухає лекції професора Г.Рімана, глави німецької музикознавчої школи.
С. Людкевич один з організаторів у 1903 р. Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові, а з 1910 по 1914 рр. обіймає посаду директора цього навчального закладу, а також працює інспектором філій ВМІЛ, які знаходились у Дрогобичі, Коломиї, Бережанах та інших містах.
Понад 40 років композитор активно працює головним диригентом «Львівського Бояну», очолює музикологічну комісію при Науковому товаристві ім. Т.Шевченка, один з організаторів СУПРОМу (Союзу українських професійних музик), основною метою роботи якого було утвердження професійних засад музичного мистецтва. При Союзі виходить друкований журнал «Українська музика», на сторінках якого друкуються рецензії, огляди, статті С.Людкевича, присвячені М.Лисенкові, Д.Бортнянському, Л.Ревуцькому.
У 1948 році С.Людкевич категорично відмовляється осудити композитора Василя Барвінського, прикладає зусилля до його звільнення і реабілітацію.
В кожній пережитій історичній епосі композитор пише твір, який узагальнює його думки, переконання, які не змінювалися ні за яких обставин. У довоєнному періоді таким твором був «Кавказ» з його могутнім «борітеся, поборете», між світовими війнами – «Заповіт» з його непереможним закликом «вставайте, кайдани порвіте», а в часи Другої світової війни таким твором був «Наймит», в якому віра в майбутнє проривалась із Франкових слів: «пропаде пітьма й гніт».
Найвидатнішим твором митця була кантата – симфонія «Кавказ», над якою композитор працював 11років. Це твір, в якому С.Людкевич найбільш повно і переконливо втілив свої художні й морально-етичні ідеали, свої переконання як людина, митець, громадянин. Це твір, який підніс українську музику до вершин світового музичного мистецтва, а його автора – до когорти найвидатніших композиторів ХХ століття. За думкою музикознавців, «Кавказ» – це музичне осмислення волі українського народу до самовиявлення, його готовність до боротьби за свої права, твір, який утверджує віру в людину, в життя, в майбутнє, твір, який став емблемою волелюбних устремлінь українського народу.
У післявоєнний період С.Людкевич продовжує працювати як професор та завідуючий кафедрою композиції Львівської державної консерваторії ім. М.Лисенка. Серед його учнів знані українські митці М.Скорик, Г. Цицалюк, Б.Фільц.
Композитора було удостоєно багатьох нагород та присвоєно почесні звання заслуженого діяча мистецтв, народного артиста України.
Від пропонованих урядом нагород до 100-річчя від дня народження митець намагався відмовитись, посилаючись на те, що мовляв, давно нічого не писав. І в цьому ще раз виявилися такі якості його характеру, як чесність, безкомпромісність, – риси, притаманні справжній Людині, котра гідно пройшла накреслений долею довгий і тернистий шлях.
Помер С.Людкевич у рік свого 100-річного ювілею, 10 вересня 1979 року. Похований на Личаківському цвинтарі. Там творчий дух геніального митця навіки застиг у бронзовому образі Прометея – вічно юному, прекрасному і непідвладному швидкоплинному часові.
Лариса Соловей,
викладач Дрогобицького музичного коледжу імені В.Барвінського
