Пам’яті Композитора

Ані одна нотка в його композиціях не є зайва, а кожна нота – це окремий світ, якого Василь Барвінський не віддав би за ніякі гори золота

Р.Савицький, 1937 р.

В. Барвінський є однією з найвидатніших і найдраматичніших постатей української музичної культури ХX ст.

Композитор, талановитий педагог, піаніст, диригент, музично-громадський діяч – йому судилося іти зі своїм народом у часи найбільших випробувань. Його життєвий і творчий шлях визначила С.Павлишин, як «слава, тріумф, через особисту i родинну трагедію, довгі роки забуття; через шану і любов народу – до визнання і безсмертя».

В 20-х- 50-х роках XX століття комуно-більшовицька влада знищувала всіх – дітей i літніх людей, чоловіків і жінок, свідомих борців за українську ідею і тихих вдумливих науковців, акторів, літераторів, вчителів, музикантів.

Щасливими були ті, кому вдалося емігрувати і зберегти життя. Але більшість залишилися на рідній землі і зазнали величезних втрат.

За роки незалежності України зібрано і збережено тисячі пам’яток української культури, відкрито багато нових, досі мало відомих сторінок нашої культури, повернуто сотні славних імен, до яких належить і Василь Барвінський.

Biн походив із славного старовинного роду Барвінських, що дав Україні відомих учених, драматургів, журналістів, громадських діячів. Один з його предків, Мартин Барвінський, у 30-х роках XIX ст. був ректором Львівського університету, дядько Володимир заснував популярну українську газету «Діло», батько Олександр був вченим, політиком, громадським діячем. Його мати – Євгенія Барвінська – була здібною піаністкою і свого часу, працюючи акомпаніатором хору в Тернополі, відкрила самобутній талант Соломії Крушельницької, в майбутньому всесвітньо відомої співачки.

Василь Барвінський народився 20 лютого 1888 р. у Тернополі. Незабаром сім я була змушена переїхати у Львів. У столиці Галичини пройшло дитинство і юність Василя.

У гостинному домі Барвінських постійно бували визначні діячі української культури і науки, політики і вчені, серед яких варто згадати імена І. Франка, Л. Українки, М.Грушевського, М. Лисенка.

Свою спеціальну освіту майбутній композитор розпочинає у вiсім років, cпочатку у приватній школі Кароля Мікулі, а потім у відомого піаніста В. Курца в консерваторії Галицького музичного товариства. Наважитись лише на кар’єру професійного музиканта В.Барвінському було нелегко: надто вже «непрестижним» вважався цей фах, тому після закінчення гімназії і студій в консерваторії він вступає на юридичний факультет Львівського університету. Проте любов до музики перемогла: за порадою свого вчителя Курца він вирушає до Праги, котра тоді вважалася однією з престижних художніх столиць Європи. В.Барвінський вступає на філософський факультет університету, який включав і музикознавче відділення, слухає лекції видатного чеського вченого-філософа Зденека Неєдли. Знання з композиції В. Барвінський здобуває у відомого педагога і митця В.Новака, а фортепіано продовжує опановувати під керівництвом В.Курца. Державні іспити він успішно складає 1911 р. і залишається у Празі до 1915 року.

Професійне становлення В.Барвінського відбувалося дуже багатогранно. Він пише справді зрілі і художньо довершені твори: фортепіанні опуси (Соната До-дієз мажор, цикл «Любов», п’ять прелюдій, «Українська сюїта», цикл «Канцона. Серенада. Iмпровізація»; солоспіви на вірші Б. Лепкого «Вечером у хаті», «В лісі» та інші твори. У 1911 р. в Празі була виконана його «Українська рапсодія» та перша частина кантати «Українське весілля».

Роки навчання у чеській столиці були багатими на концертні виступи. В.Барвінський знайомив чеську публіку з фортепіанними композиціями українських авторів та показує деякі свої фортепіанні та оркестрові твори, солоспіви, співпрацює з хором «Глагол».

Після повернення до Львова (1915 p.) В.Барвінський стає директором Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка, активно працює як піаніст, педагог.

Посада директора інституту займала в нього надзвичайно багато часу і зусиль, тому на творчість залишалося мало часу. В 20-30-х роках написав ряд творів: «Заповіт» для хору і соліста, солоспіви на слова І.Франка «Місяцю-князю», «Благословенна будь», «Псалом Давида», збірку фортепіанних обробок колядок і щедрівок, шість мініатюр на українські народні теми (що згодом були видані в Німеччині, в Австрії, в США і навіть в Японії), а також фортепіанний концерт, над яким автор працював в понад двадцять років і закінчив лише до свого 50-річчя. Першим виконавцем цього концерту був його учень Роман Савицький. 1938 року вся культурна громадськість Західної України урочисто відзначила 50-pічний ювілей композитора. В залі Львівської консерваторії (сьогодні зал філармонії) відбулися концерти фортепіанної, вокальної та камерно-інструментальної музики за участю Р.Савицького, М.Сабат-Свірської та інших.

В класі В. Барвінського, крім Р. Савицького навчалися такі відомі піаністи, як Д. Гординська-Каранович, Г.Левицька, О.Криштальський, М.Крих-Угляр, М.Крушельницька.

Окрему сторінку його професійної діяльності становлять критичні праці. В.Барвінський виступає на сторінках газет і журналів, бере участь в дискусіях, лекціях-концертах. До сьогодні зберегла свою наукову цінність його історична праця «Огляд історії української музики».

Разом з колегами-музикантами С.Людкевичем, Н.Нижанківським, М.Колесою, 3.Лиськом, Василь Барвінський засновує Спілку українських професійних музик (СУПРОМ) y 1934 р. та журнал «Українська музика».

1939 р. приніс багато трагічних подій у життя композитора. Спочатку більшовицька влада лояльно поставилася до В.Барвінського. Його не переслідували і в перші роки радянської влади митець продовжує плідно працювати на педагогічній і творчій ниві.

Дуже важкими були для композитора роки Другої світової війни, коли Вищий музичний інститут ледь виживав, йому, як директорові, доводилося докладати великих зусиль, щоб зберегти навчальний заклад.

У перші повоєнні роки В.Барвінський прилучився до відродження музичної культури нашого краю, завдяки його невтомимим старанням музична школа при ній (сьогодні – Львівська середня спеціальна школа iм.С. Крушельницької).

Проте у 1948 році за безпідставним доносом В.Барвінський був заарештований і разом з дружиною висланий у мордовські табори.

Більшість нот і документів В.Барвінського були знищені при арешті.

Повернувшись із заслання через 10 років, в 1958 році, частину своїх творів композитор відновив по пам’яті, а інші вдалося розшукати за кордоном, у колишніх учнів композитора, відомих піаністів і виконавців, які зберігали ноти, як безцінну реліквію. Понад 40 років неможливо було знайти слідів Фортепіанного концерту, і лише 1993 року, 9 червня, рукопис віднайшовся в Аргентині. Вдруге цей концерт прозвучав у Львові у жовтні 1994 року у виконанні відомої піаністки Марії Крушельницької, а в 2018 р. в залі коледжу – у виконанні нашої випускниці, аспірантки Національної музичної академії ім. П.Чайковського Яни Гордельянової (кл.викл. Є.Косинської).

Помер В. Барвінський у віці 75 років, 1963 року у Львові. А через рік стараннями композитора А.Кос-Анатольського та музикознавця С.Павлишин його було реабілітовано. Але й надалі твори В.Барвінського не часто звучали в концертному репертуарі.

В 1995 році Дрогобицькому державному музичному училищу з нагоди його 50-річчя було присвоєно ім’я композитора В. Барвінського. Це була значна мистецька подія не тільки для нашого міста, але й для всієї України. Iм’я композитора, незаслужено замовчуваного більше 40 років, вибрано невипадково. Воно стало для нас символом у подвійному значенні: самовідданої праці на ниві української музичної культури і жертви радянської системи.

Присвоєння імені композитора музичному училищу дало можливість накреслити концепцію діяльності навчального закладу на багато років наперед. Науково-теоретичні конференції та святкові академії у навчальному закладі до 110 річниці (1998 р.), 120 річниці з дня його народження (2008 р.) та 130 річниці (2018 р.) пройшли надзвичайно урочисто. Слід відзначити, що вивчення творчості В. Барвінського привернуло до себе увагу музикознавців Дрогобича, Львова, Тернополя та Івано-Франківська. 20 лютого 2008 року, в день народження В. Барвінського, в музичному училищі було урочисто відкрито бюст композитора, галерею барельєфів визначних західноукраїнських композиторів України та експозицію кімнати-музею В. Барвінського. 3 1998 року в Дрогобичі проводять конкурси юних піаністів В. Барвінського та в 2015 р. засновано музичний фестиваль «Українська музика: в часі і просторі».

Популяризаторами творчої спадщини В. Барвінського були і є Марія Байко, Я.Матюха, О.Ленишин, О.Криштальський, О.Рапіта, М.Крушельницька, викладачі Дрогобицького музичного фахового коледжу ім. В. Барвінського: І. Турканик, Д.Шимоняк, Л.Садова, В.Білас, Н.Цигилик-Чумак та інші.

М.Ластовецький, заслужений діяч мистецтв України, створив симфонічне полотно «Елегія Василеві Барвінському».

Син учня В. Барвінського, Р. Савицький-молодший, який жив в Америці, збагатив фонди кімнати-музею композитора багатьма дослідницькими матеріалами світлинами, вивезеними з України учнями В.Барвінського в еміграцію.

Цінний внесок у висвітлення творчої діяльності корифея української музичної культури ХХ століття В.Барвінського зробили музикознавці: С.Павлишин, Л.Кияновська, В.Грабовський, Н.Кашкадамова, М. Ластовецький, Л.Садова, О.Смоляк, Л.Назар, О.Сеник, Л.Соловей, Л.Щурик, Н. Мойсеєнко, Л.Філоненко, О.Німилович та багато інших.

Надзвичайно трагічною є доля композитора, але В. Барвінський завжди був оптимістом і не втрачав надії, ніколи не жалівся на свою долю. Навіть у нелюдських умовах заслання композитор зберігав честь і гідність.

Свідченням цього є його слова: «Музичний шлях, хоч часто буває всипаний квітами-ружами, проте й рожі мають колючки, які не раз ранять руки до крови. І тільки той є правдивим музикантом, хто любить це мистецтво і, незважаючи на невдачі, не полишає його».

Любов Щурик,

викладач музично-теоретичного відділу

Дрогобицького музичного фахового коледжу

ім. В.Барвінського