Постать Христини Сковронської крізь призму років

Минає 20 років як відійшла у вічність знаний педагог, засновниця Дрогобицької фортепіанної школи, багатолітній заввідділом, непересічна і багатогранна особистість – Христина Львівна Сковронська. Добру пам’ять про Вчителя і наставника зберігають її учні і колеги. Ми знали її як прекрасного музиканта, вдумливого педагога, вмілого і дипломатичного організатора, неодноразового члена журі обласних і регіональних конкурсів, методиста музичних шкіл області. Її ґрунтовна фахова база, вимогливість, музична інтуїція, інтелігентність, толерантність і врівноваженість викликали повагу з боку колег. При всій своїй професійній вимогливості, в повсякденному спілкуванні, була простою і гуманною. Природа наділила її унікальною пам’яттю. Христина Львівна пам’ятала випускні програми всіх випускників більше як за сорок років!

Керуючи фортепіанним відділом з 1959 по 1999 рік проникливо і вдало формувала колектив однодумців, мала особливий дар спілкування зі студентами як свого класу так і відділу в цілому. Це була віра в творчу особистість, вміння підкреслити кращі виконавські риси та делікатно направити на шлях подолання піаністичних проблем. Високий професіоналізм, внутрішній спокій і водночас вимогливість на уроках створювали особливу атмосферу повної творчої віддачі з боку студентів.

Вміння виховати волю та сценічну витримку приводило до цікавих творчих проектів та їх виконавської реалізації. І результатом цього було натхнення виконати на сцені задумане. Кожний виступ перед публікою – це відповідальність перед своїм вчителем і вдячність за його роботу.

Особливе місце відводилось урокам по педагогічній практиці. Христині Львівні залежало на тому, який рівень молодих спеціалістів поповнить ряди музичних шкіл.

Працюючи поряд з нею, ми всі позиціонували її як свого Вчителя.

Дивувала стриманість Христини Львівни у розкритті особистої долі. І тільки після того, як її не стало відкрились невідомі сторінки з її життя. Під тиском страху пройшла ЇЇ юність. Походила Христина Львівна з інтелігентної львівської родини. Лев Сковронський був адвокатом, мати, Марія Конрад була піаністкою, ученицею В.Барвінського. Тяжка доля спіткала їхню велику сім’ю. Дідусь, Микола Конрад, закінчив філософські і богословські студії у Римі. З 1930 викладав у Львівській Богословській Академії, після закриття якої, був призначений парохом в с.Страдч. Там він і загинув як мученик за віру в 1941р. від рук енкаведистів. Тому сім’я Сковронських була приречена на переслідування. Друзі – патріоти переховували багатодітну родину. В 45 років помирає мати, Марія Конрад. Христині в цей час було 14 років. Доля вже тоді робила з неї педагога. Прийшлось опікуватись трьома молодшими сестрами і братом. Всіх вона поставила на ноги,всім допомогла отримати музичну освіту. Сама ж навчалася спочатку в школі – інтернаті ім. С.Крушельницької, де колись працювала її мати, а згодом у Львівській консерваторії у професора А.Едельмана. В 1959 році після закінчення консерваторії, прийшла працювати в Дрогобицьке музичне училище і зразу очолила фортепіанний відділ, який в той час складався з двох викладачів – Х.Л.Сковронської і О.В.Микласевича. Перший випуск Х.Л.Сковронської складав 11 студентів – піаністів. У нашому коледжі і зараз працюють випускники цих років – Марія Ільчишин, Марія Бринич, Роксоляна Кость. Озираючись в минуле, можемо з впевненістю сказати, що педагог Х.Сковронська стояла біля витоків професійного музичного мистецтва Львівщини і започаткувала дрогобицьку фортепіанну школу. І сьогодні традиції свого педагога продовжують викладачі Дрогобицького музичного коледжу ім. В.Барвінського Л.Луцишин, М.Бринич, М.Ільчишин, Т.Ляш, Г.Гервазюк, Л.Федак, Ю.Кузняк.

До останніх днів працювала Х.Л.Сковронська в музичному училищі. Провела останній в своєму житті державний іспит і 20 червня 2001 р. відійшла у засвіти. Але мудрість і талант відомого педагога живе в її учнях. Вічність у пам’яті людській хай буде для неї глибокою шаною.

Штурко О.І., Гервазюк Г.А.,

викладачі-методисти циклової комісії «Фортепіано»

Дрогобицького музичного коледжу імені В.Барвінського