УКРАЇНА ВЧИТЕЛЕМ СТОЇТЬ (до Всесвітнього дня вчителя)

Такими словами, перефразовуючи Івана Франка, можна сказати, що не тільки школа тримається на вчителях, їхній праці, але й майбутнє держави залежить від того, як і яке формується молоде покоління – підґрунтя нації.
Роль вчителя у збереженні української самоідентифікації, у формуванні різних культурологічних пластів від часів Київської Русі до сьогодення виходить далеко за межі передачі знань. Володимир Мономах, Юрій Дрогобич (Котермак), Мелетій Смотрицький, Петро Могила, Іван Мазепа, Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Христина Алчевська, діячі «Руської трійці», Іван Огієнко, Михайло Грушевський, Василь Сухомлинський – ось неповний перелік видатних постатей, які стали взірцем моральних цінностей та переконань, а їх життя – служінням українському народові.
Осередками духовної формації української молоді позиціонували себе численні навчальні заклади від «нормальних» шкіл до гімназій та учительських семінарій, які діяли на всіх теренах України наприкінці ХІХ ст. до 30-х років ХХ ст. До таких освітянських установ належала учительська українська приватна семінарія сестер Василіянок, яка розпочала повноцінну діяльність 1 листопада 1920 року. Навчальний заклад було створено з метою «запобігти великій недостачі учительськиx сил в краю», як вказувала у своєму зверненні до Високої шкільної ради крайової у Львові перша настоятелька дрогобицької чернечої спільноти Сестер Василіянок ігуменя Емілія Тимочко. Навчання в учительській семінарії проходило на належному і якісному рівні. І цьому, перш за все, сприяв високопрофесійний учительський склад («гроно учительське» – як писали у шкільних звітах).
о. Полієвкт Кміт – перший директор української учительської приватної жіночої семінарії сестер Василіянок (1920–1923 рр.). Закінчив духовну семінарію при церкві Святої Варвари у Відні, в якій викладав деякий час. Пізніше – професор права у Львові, професор релігії вищої гімназії в Дрогобичі, референт єпископської консисторії, нотар, капелан Преосвященства Кир Юліана, член Товариства св. Апостола Павла у Львові, титулярний радник єпископської консисторії, член Наукового товариства ім. Тараса Шевченка у Львові. Викладав катехизм та педагогіку.
Наталія Мілян (Мілянівна) – перша українка, що навчалася у Краківській академії мистецтв (1920–1925). Після отримання диплому і завдяки призначеній стипендії мала можливість вивчати італійське мистецтво у Флоренції, Пізі та Венеції. У 1925–1928 роках викладала малювання та ручні роботи в українській учительській приватній жіночій семінарії СС Василіянок. З 1925 року вела активне мистецьке життя, беручи участь у виставках Кракова і Львова, одночасно займалася декорацією приміщень. Була учасницею у львівському конкурсі проєктів пам’ятника Іванові Франкові на Личаківському цвинтарі (1928–1931).
Д-р Володимир Сольчаник – закінчив факультети філософії та української філології у Львівському університеті. Був активним громадським діячем. З 1931 р. очолював музичне товариство «Боян» у Дрогобичі. Відповідав за щомісячник «Боян», який сприяв покращенню організації хорів, співацьким та музичним справам. Ініціював і організував цілий ряд концертів за участю відомих виконавців (солістка О. Лепкова, піаніст Р. Савицький). У 1935–1939 рр. очолював Український футбольний клуб «Ватра» (Дрогобич). Викладав українську та польську мови.
Д-р Володимир Чапельський – доктор медицини, випускник медичних студій у Відні. Очолював дрогобицьку «Просвіту», працював лікарем у Дрогобицькій касі хворих, активний громадський діяч міста. Викладав соматологію і гігієну
Магдалина Жук (Созанська) – отримала музичну освіту у ВМІ ім. М. Лисенка, навчаючись два роки у класі вокалу Ганни Крушельницької (рідної сестри С. Крушельницької). Викладала у 1921–1922 роках на І курсах учительської семінарії СС Василіянок. Завдяки протекції о. Сапруна, на той час керівника хору «Дрогобицький Боян», стала провідною солісткою хорового колективу.
о. Онуфрій Годзевич – очолював учительську семінарію 1925–1925 рр. Закінчив теологічний та філософський факультети у Львівському університеті. Викладав катехизм.
Микола Грегорійчук – директор семінарії 1927–1936 рр. Закінчив філософський факультет у Чернівецькому університеті, викладав українську мову.
Роман Смалько – закінчив факультети філософії та права у Львівському університеті, викладав математику.
Степан Венгринович – закінчив теологічний факультет у Львівському університеті, викладав фізику.
Ігуменя Емілія Тимочко – отримала у Кракові кваліфікацію вчительки із правом викладання на старших курсах учительських семінарій. Вчила семінаристок ручної праці.
Ольга Чайковська – закінчила філософський факультет у Відні. Викладач української та німецької мов, історії, географії.
Ізидора Волощакова – вчилася на філософському факультеті у Львівському університеті. Викладач педагогіки, психології, логіки та історії педагогіки.
В українській вчительській приватній семінарії сестер Василіянок під керівництвом Івана Чмоли, відомого в Галичині військового та педагогічного діяча, діяв осередок Пласту (31 – й курінь імені Софії Галечко, однієї з перших у світі жінки-військовички).
Особливої уваги заслуговує постать о. Северина Сапруна – українського греко-католицького священника, капелана, композитора, диригента, педагога, музично-громадського діяча. Навчання розпочав на теологічному факультеті Віденського університету. Після звільнення Галичини від російських військ Северин Сапрун повернувся до Львова і продовжив вивчати теологію у Львівському університеті. Одночасно 7 років навчався у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка по класу скрипки у професора Євгена Перфецького.
Викладацька діяльність о. Сапруна розпочалася у жовтні 1920 року в стінах української вчительської приватної жіночої семінарії сестер Василіянок, в якій вів уроки музики, співу, гри на скрипці, німецької мови, гімнастики. У 1921–1939 роках викладав у навчальних закладах Дрогобича: приватна коедукаційна гімназія імені Івана Франка, семикласна державна дівоча школа імені королеви Ядвіги, польська приватна жіноча гімназія імені Генріха Сєнкєвіча. Організатор хорів у навчальних закладах і міських співочих колективів (мішаний хор «Дрогобицький Боян», хор церкви Пресвятої Трійці, дівочий хор української учительської приватної семінарії СС Василіянок, міщанський хор «Зоря» та ін.). Став ініціатором відкриття в Дрогобичі філії Вищого музичного інституту, яку очолював у 1923–1931 роках (цей навчальний осередок став підґрунтям створення дитячої музичної школи № 1, яка носить ім’я С. Сапруна та нашого музичного коледжу). 1942 року організував у Львові Краєвий Конкурс Хорів, присвячений 100-річчю Миколи Лисенка, в якому взяли участь понад 1200 учасників зі всієї Галичини. Входив у склад журі поряд із В. Барвінським, Є. Козаком, З. Лиськом, С. Людкевичем.
Високопрофесійний освітянський дух і сьогодні живе в стінах Дрогобицького музичного фахового коледжу ім. В. Барвінського, який із гордістю відсвяткував своє 80-річчя від часу заснування. У навчальному закладі працює високваліфікована викладацька плеяда, тримаючи міцний фундамент у функціонуванні української музичної культури, позиціонуючи себе як культурно-мистецький центр не тільки Дрогобиччини, але й України. Ціла когорта кращих випускників нашого музичного коледжу творить славу рідної Alma mater на теренах світової культури!