В гармонії душі і звуків з’єднались сьогодень з минулим

В гармонії душі і звуків з’єднались сьогодень з минулим


1 вересня 2020 року – знакова дата в історії Дрогобицького музичного фахового коледжу ім.. Василя Барвінського ( в минулому – музичне училище). Рівно 75 років назад відкрив свої двері для перших студентів один із провідних навчальних музичних закладів, який із середини 60-х років минулого століття і до сьогодення позиціонує себе як культурно-мистецький центр не тільки Дрогобиччини, але й України. Та до історії мого рідного навчального закладу дотичний ще один ювілей. Адже музичний коледж розташовано у будівлі колишньої учительської української приватної семінарії сестер Василіянок. 1 листопада виповнюється 100 років, коли в Дрогобичі почав функціонувати заклад освіти, мета якого була підготувати вчителів для українських народних шкіл. Протягом майже 20 років учительська українська приватна семінарія СС Василіянок позиціонувала себе в Дрогобичі як осередок духовної формації української молоді, який плекав українську, насамперед педагогічну, інтелігенцію. У освітньому житті цих двох навчальних закладів – учительська семінарія та музичний коледж – є багато спільного, наче минуле спроєктувалося в сучасному.

Сестри Василіянки оселилися в Дрогобичі, ймовірно, на початку 1920 року. Їх поява зумовлена була із потребою відкриття в місті учительської семінарії для дівчат, матеріальне становище яких не дозволяло вчитися в державних закладах. Черниці проживали у будинку по вул. Конарського (сьогодні – вул. Музична), який утримувався коштом Перемишльського церковного товариства «Єпархіальна допомога». Вони опікувалися сиротинцем, інтернатом для учениць, школою вправ і вели заняття в семінарії. Кількість СС Василіянок коливалася в межах від 6 до 11 осіб.

1 листопада 1920 року в семінарії було відкрито одразу 4 курси і це був повноцінний навчальний заклад. 24 грудня 1924 року йому було дано право публічності. Завдяки цьому з’являється V курс, і учениці здають державні іспити (матуру) в Дрогобичі. Незважаючи на приватний статус, документи навчального закладу визнавалися державою. Інспектори Кураторії Львівської шкільної округи контролювали навчальний процес.

Навчання у вчительській українській семінарії СС Василіянок велося на високому рівні, не дивлячись на брак коштів. У закладі була велика бібліотека ( понад 1200 примірників), ремісничі майстерні, кабінети фізики, хімії, біології, зал для руханки (занять спортом), фруктовий сад.

У навчальну програму входили катехизм, польська, руська (українська) та німецька мови, історія (від стародавньої до новітньої), природознавство, фізика, хімія, математика, географія, малюнок, спів, руxанка, ручна праця,основи анатомії, пропедевтика філософії. На старших курсах в навчальний процес вводилися предмети педагогічного циклу: методика, історія виховання, психологія, педагогіка, логіка. Учениці проводили уроки у школі вправ, яка існувала при семінарії і мала 7 класів. Таким чином, вони практикувалися бути вчителями. Одночасно школа вправ готувала кадри для семінарії. Цікаво зауважити, що сьогодні в музичному коледжі на старших курсах так само вивчаються предмети, які дають право викладати в музичних школах: методика, педагогіка, психологія. Студенти проходять педагогічну практику в музичній школі при коледжі. І досить часто випускники школи педпрактики поповнюють ряди студентства.

Велика увага надавалася музичній освіті семінаристок. Протягом п’яти років в навчальній програмі були уроки зі співу. Урок включав в себе знання теорії і окремо – сольфеджіо. Учениці вивчали нотну грамоту, співали пісні, писали музичний диктант. Важливе місце у навчальному процесі займали уроки гри на скрипці, які тривали всі п’ять навчальних років. Невміння грати на інструменті могло стати приводом для недопущення до здавання державних іспитів, про що свідчить один із протоколів учительської конференції (аналог сьогоднішньої педнаради). У семінарії із числа семінаристок був створений ансамбль скрипалів («смичковий оркестр»), який брав активну участь в різних урочистостях, організованих навчальним закладом. Функціонував хор під орудою о. Северина Сапруна.

Велика увага надавалася виховному процесу. Незважаючи на те, що навчання велося переважно польською мовою і в закладі висіли знаки польської державності, в семінарії панувала національна українська свідомість. Для самовиховання діяли різноманітні гуртки, зокрема, театральний та спортивний. Дівчата організовували аматорські вистави на честь Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки. Діяв осередок Пласту (31-й курінь) під керівництвом Івана Чмоли, відомого в Галичині військового та педагогічного діяча, одного із засновників цієї молодіжної організації. Колір хустки куреня був вишневий. Пластунки вивчали історію свого краю, доглядали за могилами Січових Стрільців, проходили вишкіл у польових таборах. Цікавою є така паралель в історії обох навчальних закладів. Пластунський курінь семінаристок носив ім’я Софії Галечко – першої в світовій історії жінки – військовички. Випускницею Дрогобицького музичного коледжу ім.. В. Барвінського 2014 року є Уляна Созанська, яка стала першою в Україні диригенткою військового оркестру ЗСУ.

У семінарії працювали вчителі із високою кваліфікацією. Частина з них закінчувала філософський факультет у Львівському університеті, деякі мали диплом професора. Екзамен зрілості із правом викладати склали у свій час також і сестри Василіянки. Сонм викладачів прикрашають імена о.Северина Сапруна, який викладав катехизм та спів, і Наталії Мілян (Мілянівна), яка вела уроки малювання та ручної праці. О. Северин Сапрун (1897–1950) був композитором, диригентом, педагогом, музично-громадським діячем, організатором багатьох місцевих хорів, одним із ініціаторів відкриття філії Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка у Дрогобичі, і яку він очолював як директор до 1931 року. Наталія Мілян (1896 – 1942) – відома на той час скульпторка, яка була першою українкою, що навчалася у Краківській Академії мистецтв (1920 – 1925).

Кожним курсом розпоряджалася сестра Василіянка і яка називалася господинею (аналогічно як куратор курсу в музичному коледжі). В кінці навчального року, який тривав від 1 вересня до кінця червня, господиня подавала звіт про стан успішності семінаристок. Згідно щорічних статистичних даних можна зауважити, що в учительській семінарії навчалися дівчата віком 14 – 15 років (І курс) до 19 – 20 років (V курс). І сьогодні в нашому коледжі навчаються студенти таких же вікових меж.

Внаслідок освітньої реформи 1932р. у Польщі учительська українська приватна семінарія була реорганізована в українську гімназію із 4-річним навчанням та із подальшим продовженням у дворічний ліцей. Але перший прихід радянської влади 1939 року завадив цьому процесу. 1940 в Дрогобичі організовано учительський інститут, який у квітні цього року святкував свій 80-літній ювілей. Гіпотетично можна припустити, що деякі учениці української приватної семінарії СС Василіянок поповнили контингент новоутвореного навчального закладу.

Творчий дух учительської української приватної семінарії і сьогодні витає в стінах Дрогобицького музичного фахового коледжу ім.. В.Барвінського. 75 років навчальний заклад виховує мистецькі кадри, які гордовито несуть славу української музичної культури у світовий мистецький простір!

Мій рідний коледж, храм науки,

В якому Музика панує!

В гармонії душі і звуків

Зєднались сьогодень з минулим.

Ольга Сеник,

викладач ДМФК ім. В.Барвінського

Налаштування доступності
Налаштування контрасту
Розмір шрифту
Міжбуквенний інтервал
Міжстрочний інтервал
Зображення
Шрифт
Скинути налаштування