Ярослав Бондзяк: життя мережене піснею

Благословенна українська земля! Обдарував її Творець усілякими щедротами, вдихнув душу багату і дуже співочу. Гомонить наша пісня понад світами: які б лихоліття не краяли Україну, ми, ковтаючи сльози, тамуючи біль, співаємо. Даючи нове життя, ми співаємо; ідучи за небокрай – співаємо. У кожній калині, у кожному світанку, у теплих батьківських долонях, у маминій колисковій, у вишитому рушникові – всюди звучить наша пісня.

Саме на такій чарівній землі українського підгір’я, в самому серці карпатських красот, у невеличкому місті Тлумач народився Ярослав Андрійович Бондзяк 28 червня 1945 року; у сім’ї простих трударів побачив світ первісток Славко – так називали його рідні. Родина була типовою для тих важких повоєнних часів: батько шоферував, мати була прибиральницею. З різницею у 5 років доля подарувала сім’ї ще одного синочка та донечку.

Сказати, що в родині панував пієтет щодо музики не можна, але оскільки батьки прагнули якнайкраще вивчити своїх дітей, дати все, чого не змогли отримати самі в юності, то малого Ярослава віддали не лише до середньої школи, а ще й до музичної по класу баяна. Ярослав Андрійович каже, що дідусь по батьковій лінії був дяком у церкві, хоча він його не пам’ятає. А брат і сестра чудесно співають і досі. Хтозна, чи звідтіля ті джерела, що все життя поять натхнення нашого диригента?..

Отож у 1963 році Ярослав успішно закінчує обидві школи. Варто зазначити, що впродовж 11 класу на прохання директора школи Славко керував хоровим колективом і на огляді художньої самодіяльності здобув І місце. У тому ж році працює музичним керівником дитячого садочку та акомпаніатором районного будинку культури. Наступних 3 роки були віддані служінню у війську. Весела вдача, товариськість, а найбільше музична фаховість сприяли тому, що Ярослава залучали до художньої самодіяльності дуже активно. Гарний, статний, ще й на баяні грає! Тому дуже часто шоферське кермо у війську змінювалось на баян – чи то у хоровому колективі, чи естрадно-вокальному ансамблі. Так складалося, що вибір фаху після звільнення з лав армії не був проблемним: куди б не кидала доля – пісня, інструмент завжди були поруч. А ще – велике бажання вчитись музики. Тому, попрацювавши ще рік викладачем музичної школи по класу баяна та концертмейстером у районному будинку культури, Ярослав у 1970 році вступає у Дрогобицьке музичне училище на відділ хорового диригування. Це був інший світ, калейдоскоп вражень та знань. Навчався дуже успішно у класі Пономаренко Н.М. Спілкування з однодумцями, знайомство із західною культурою – все це мотивувало Ярослава до нових цілей та можливостей, отож після закінчення училища в 1973 році він вступає до Львівської державної консерваторії імені М.Лисенка на кафедру хорового диригування на заочну форму навчання.

Цього ж року вже родина Ярослава Бондзяка переїжджає до міста Стрия. А сталося це на запрошення цеху підготовки вагонів стрийського вагоноремонтного заводу очолити чоловічий хор. Зовсім не для вихваляння тих часів, але виключно заради висвітлення реальних подій, варто зазначити, що промисловість Стрия була дуже багатогранною і розвиненою: налічувалось кілька десятків підприємств вузького і навіть стратегічного значення. Кожен завод мав кілька художніх колективів. Політика, компенсуючи закритість, недоступність до всього західного, посилено сприяла розвиткові художньої самодіяльності і виділяла чималі кошти на її утримання (костюми, інструментарій тощо). Звичайно, програми чітко контролювалися владою: значна частина творів величала партію… та все ж люди гуртувалися, прагнули співати і танцювати. Щороку проводились огляди-конкурси районних та обласних значень, присвоювались почесні звання. Повертаючись до колективу вагоноремонтників, варто відзначити, що за 4 роки плідної праці хор здобув звання «Народного». Саме з цим колективом Ярослав захищає диплом Львівської консерваторії. Хочеться також згадати і про понад 20-літню участь Ярослава Бондзяка як учасника та соліста хору «Ватра» Стрийського будинку працівників освіти під орудою Володимира Гущака.

Паралельно з чоловічим хором іде робота з «Щедриком» – хором хлопчиків при будинку вчителя м.Стрия. Робота з дітьми є кропіткою і благотворною. Вона вчить терпінню, надихає і дає можливість бачити плоди своєї багатоденної праці. Багато хлопчиків, котрі були в «Щедрику», в майбутньому пов’язали свою долю з музикою, стали студентами творчих вузів. Те зерно, що було посіяне, щедро зійшло і дало своє продовження… До речі, хор «Щедрик» також здобув звання «Зразкового».

У 1976 році дирекція музичного училища пропонує Ярослав Бондзяку роботу викладача відділу хорового диригування, де й досі трудиться педагог. Отак і складається: робота в Дрогобичі, а майже весь вільний час присвячувався розвитку культурно-мистецького життя Стрия, де проживає родина донині. Молодість, творчий ентузіазм, прагнення досягнути бажаного спонукали до активних дій. Ярослав стає одним із організаторів масових театральних свят до Івана Купала, травневих свят. А вже починаючи з 90-х років – святкувань Різдва та Великодня. Всюди, де працював Ярослав, учасники відзначають його любов до справи, особливу толерантність та природну інтелігентність. А як не згадати поїздки з колективами у Карпати: нехитрі пожитки, ватра аж до неба і пісня, що лине у зоряну ніч… А коляда, що гомоніла над містом!.. Все це дуже манило людей, гуртувало, приносило велике задоволення. То є велика праця, праця і ще раз праця, яка гідно була оцінена присвоєнням високої нагороди «Заслужений працівник культури України».

Так само і в училищі, де була і є основна праця, Ярослав Андрійович не обмежувався заняттями з фаху. У 80-х роках очолює ансамбль бандуристів – 15 років душевної насолоди. Вивчив стрій бандури, навчився сам настроювати, писати обробки, оркестровки. За роки керівництва ансамблем відбулося багато концертів та конкурсів. Це і звітні концерти в Івано-Франківську, Тернополі, Ужгороді та Львові, численні виступи на телебаченні. У жовтні 1988 року колектив бере участь у республіканському конкурсі виконавців на народних інструментах (Івано-Франківськ).

Паралельно з цим Ярослав керує ансамблем «Підгір’я» м.Стрия, який у кінці 80-х здобуває звання «Народного». Праця щоденна, щохвилинна, важка, творча, натхненна… А скільки їх, учнів? Та більш як сотня. По всій Україні розлетілися соколики. Серед них Корінець Зеновій Михайлович – народний артист України, головний диригент хору ім. Г.Верьовки, Целюх Степан Андрійович – заслужений діяч мистецтв, директор Дашавської школи мистецтв, керівник стрийського муніципального чоловічого хору «Каменяр», а також викладачі училищ та шкіл України. Викладає разом з учителем Дзиндзюра Ліля, навчається в Одеській консерваторії Яцків Павло та ще багато-багато інших.

Паралельно з викладацькою роботою активно проводиться навчально-методична. Укладена Ярославом Бондзяком програма з диригування була рекомендована міністерством культури; автор видав збірник «Вокальні вправи для хору», написав ряд навчальних програм тощо.

Ярослав Бондзяк нині навчає і творчо горить. Ще багато несказаного, хочеться встигнути передати все, що знає і що любить молодим талантам нашої держави. Бо літа і досвід – це невичерпний скарб мудрості.

Леся Журавська,

старший викладач кафедри музикознавства та фортепіано

Інституту музичного мистецтва ДДПУ ім. І.Франка