Експромт-спогад про улюблену Вчительку (Оксану Мундяк)

Один із улюблених композиторів Оксани Євгенівни Мундяк, Роберт Шуман, сказав: “Нести світло в глибину людського серця – ось призначення художника”. Оксана Євгенівна не просто несла світло, вона сама була світлом – не крикливим неоновим сяйвом чи холодним променем прожектора, але тихим вогником, який вмів зігріти і показати дорогу в темряві.

Пам’ятаю, як вперше потрапила на урок до Вчительки. Мене вразила прямота і безпосередність Її розмови. Мені навіть не надто сподобалась відвертість Її зауважень і впевнений, яскравий тон. Лише багато часу потому я зрозуміла, який діамант трапився мені в житті. Її чистота мене захоплювала. Що б не траплялось – Оксана Євгенівна завжди залишалась собою. Вона була дуже яскравою, але не показною, дуже багатогранною і водночас абсолютно цілісною особистістю.

Важко переоцінити роль Оксани Євгенівни в моєму житті. Що тут казати, важко уявити, що було б, якби не… Я не знаю про інших студентів, але мені Вона подарувала все своє вміння. Без умов і поблажок, незважаючи на день, вік, програму. Приходила по суботах, “вибивала” клас із роялем, їздила на всі конкурси і концерти, возила до М.Крушельницької, а потім підтримувала в перші роки праці в училищі.

Оксана Євгенівна була прекрасним педагогом. Всю “школу М.Крушельницької” я пройшла вже в училищі. І в консерваторії дуже дивувалась, чому мої однокласники не розуміють таких очевидних речей від Марії Тарасівни. А потім усвідомила, що це просто мені пощастило ці всі “очевидності” безболісно ввібрати на уроках в Оксани Євгенівни. Вона займалась дуже активно, майже пристрасно, вимогливо і гнучко водночас. Думаю, Оксана Євгенівна так могла б віддаватись будь-якій справі: настільки широко обдарованою вона була, просто музика заполонила Її першою. Вміла підійти і словесно, і емоційно. І головне – вірила в мене, настирливо, гаряче, довго-довго, роками. Не знаю, що б я без Неї робила в той час, коли мені не так вже й хотілося займатись, чи в той час, коли хотілось, але я не знала, що робити з музикою, чи в той час, коли я втрачала віру і в себе, і в музику. Вчителька завжди була поруч. Усміхнена, привітна, мудра і надійна, Вона забувала себе, таку цікаву і яскраву, щоб брати участь в долі іншої людини.

Хочеться зауважити, як цікаво поєднались у педагогічному дарі Оксани Євгенівни майже материнська теплота з чітким професіоналізмом. Поняття “школи” було в нашому класі безумовним, обійти його було неможливо, адже потім кожен з нас усвідомив, який міцний фундамент для наших повітряних замків будувала наша Вчителька своєю наполегливістю, бездоганним музичним смаком і неабиякою майстерністю. Не можна забути й про те, що це була дійсно обдарована піаністка, яка пройшла школу М.Крушельницької і якій ця школа виявилась такою співзвучною. З Марією Тарасівною вони познайомились на випускних іспитах в училищі, і палка, талановита Оксана Мундяк одразу ж отримала запрошення в клас Крушельницької. Відтоді і до останнього дня їх поєднувала справді тепла дружба і порозуміння.

Справді щасливим був той, хто міг назвати себе Її другом. Масштаб особистості Оксани Мундяк був очевидним для кожного. Це була людина високої духовної організації, дуже освічена і наділена непересічним талантом. І водночас не було ніяких перепон у спілкуванні з Нею. Вона була щедра на час, посмішку, увагу, підтримку і пораду.

Взагалі Оксана Євгенівна була дуже яскравою. Найбільше мене вражав не прихований інтерес до всього, що відбувається. Вона любила жити, багато трудилась і вміла радіти по-справжньому. Пам’ятаю, як горіли Її очі. А ще пам’ятаю цей тільки Їй притаманний сміх – захоплений, швидкий, трохи заразний. І разом з тим у Ній вгадувалась якась таємниця… Дуже різна була, але неймовірно справжня. Собою була. І Її в моєму серці ніхто ніколи не замінить. Це такий тихий вогник, який завжди зі мною.

Юлія Гошко,

викладач ПЦК «Спеціальне фортепіано»