«…Музика, музика і тільки музика»

/до ювілею української композиторки Лесі Дичко

24 жовтня 1939року/

Леся Дичко – видатна постать сучасності, неперевершений митець української музичної культури Її твори широко представлені у концертній практиці, в навчальних програмах вищих музичних закладів України, на хорових фестивалях, конкурсах та у концертних програмах світу: США, Канади, Франції, Великобританії, Голландії, Іспанії.

Леся (Людмила) Дичко – українська композиторка, народна артистка України, заслужений діяч мистецтв України, лауреат Національної премії України ім.Т.Шевченка, професор Національної музичної академії ім.П.Чайковського. Л.Дичко багато зусиль докладає для розвитку й популяризації української хорової музики. Вона член журі хорового конкурсу ім.М.Леонтовича, Всесвітнього хорового конкурсу сучасної музики в м.Дебрецен (Угорщина), багаторічний член журі фестивалю хорової музики візантійської традиції в Білостоку (Польща), голова журі Форуму християнської молоді України, член оргкомітетів Міжнародних фестивалів «Київ Музик Фест», «Прем’єри сезону», почесного комітету хорового фестивалю «Золотоверхий Київ».

Леся Дичко належить до плеяди митців, які формувались як художні особистості у 60-ті роки. Закінчує Київську консерваторію ім. П.Чайковського (нині Національна музична академія України). Їй пощастило займатися в класі Б.Лятошинського, який завжди виявляв інтерес до новаторства у творчості, заохочував до цього і своїх учнів. В його класі тоді навчались Л.Грабовський, В.Сильвестров, Є.Станкович. Завдяки школі Б.Лятошинського вони засвоювали найновіші мистецькі течії, художні пошуки західноєвропейської культури другої половини ХХ сторіччя, виявляли новий незвичний погляд на можливості фольклору.

Саме тоді з’являється кантата «Червона калина» на слова старовинних українських пісень. Виконання саме цього твору стало помітною подією в мистецькому житті України, а до молодої, талановитої композиторки прийшло особливе визнання. Кантата «Червона калина» стала уособленням нашої національної історії, символом любові до народу, до України.

Знайомі кожному українцеві пісні «Чи я в лузі не калина була», «Пісня про Байду», «Побратався сокіл з сизокрилим орлом», «Дума про Нечая» в кантаті сприймаються по-новому, свіжо і незвично.

Головна особливість новацій Лесі Дичко – у гострому відчутті часу. І в цьому – часто не одностайне погодження з ним, а – порушення стереотипу сприйняття. Поява кожного з творів – подія – своєчасна і органічна.

Новизною символічних образів, гостротою засобів музичної мови позначені її балети «Метаморфози», «Досвітні вогні», «Катерина Білокур», камерно-вокальні твори на слова П.Грабовського, Л.Українки, М.Рильського, І.Франка, сучасних українських поетів, опери «Золотослов», «Різдвяне дійство», хорові концерти «Іспанські фрески», «Французькі фрески», «Швейцарські фрески», ораторія «Індія – Лакшмі».

1500-річчю Києва митець присвячує монументальні хорові твори – ораторію «І нарекоша ім’я Київ» («Легенди про Київ») та кантату «У Києві зорі». Прагнучи правдиво показати історичні події, зафіксовані в літописах, композиторка на основі неординарного й глибокого синтезу професійної та народної музики поєднує різноманітні інтонаційні пласти – давньоукраїнську монодію, українську думу, обрядові ліричні пісні.

Л.Дичко приділяє постійну увагу творчості для маленьких музикантів і слухачів. Це кантати «Сонячне коло», «Здрастуй, новий добрий день», «Весна», «Барвінок», в яких оживають безпосередньо-наївні, ігрові та казково-фантастичні образи українських дитячих казок і обрядів.

Найбільшу популярність і визнання принесли Л.Дичко саме хорові композиції, в яких вона продовжила українську традицію авторської духовної музики і майстерно поєднала риси українського народного й церковного хорового співу.

Леся Дичко неодноразово була гостем нашого міста, нашого музичного коледжу. Її Літургія Іоанна Золотоустого, окремі частини з Божественної Літургії № 1 були виконані в церкві Пресвятої Трійці.

Варто зазначити, що Л.Дичко чи не перша в сучасній українській музиці звернулась до жанру Служби Божої. Її Літургії позначені неформальним підходом до класичного канону жанру, новаторською силою музичного «слова» й, дуже важливо, гармонічною красою цілого.

Літургії існують у кількох варіантах – для різних складів виконавців, а Друга – для концертного виконання і для церковної відправи. Слід зазначити, що Перша Літургія витримала найсуворіший іспит, прозвучавши у Кафедральному соборі св.Володимира міста Києва з дозволу заступника Патріарха Київського і Всієї Руси-України Блаженнійшого Митрополита Філарета. Цей твір присвячений чоловічій хоровій капелі Л.Ревуцького, яка була першим її виконавцем. Серед досконалих інтерпретаторів Другої Літургії – камерний хор «Київ» (художній керівник М.Гобдич), у в минулому випускник нашого музичного училища, який і підготував цей твір до друку.

Л.Дичко – мисткиня широких уподобань. Вона прослухала курси лекцій з мистецтвознавства у Київському художньому інституті та історії театру – в Київському інституті театрального мистецтва ім.І.Карпенка-Карого. Поїздки в Італію, Югославію, Болгарію, Німеччину збагатили її знання враженнями від шедеврів живопису, архітектури, скульптури, літератури. Можливо тому її творчості властивий художній та культурний універсалізм. «Враження від архітектури, історичних пам’яток різних країн і народів я намагаюся осмислити в музиці», – зазначає Л.Дичко.

У фортепіанних циклах «Замки Луари», «Алькасар» («Іспанські фрески») знаходить втілення одна з найбільших пристрастей композиторки – любов і інтерес до архітектури та образотворчого мистецтва багатьох країн і народів. Саме цикл «Алькасар» звучав у нашому коледжі у виконанні викладача Людмили Садової.

Сьогодні постать Лесі Дичко – справжнє явище мистецтва, втілення національної стихії, філософічности, самобутніх духовних традицій незалежної України. Сама композиторка не уявляє свого життя без музики: «Я маю дуже щасливу долю. Все життя я віддала музиці. I якби мені запропонували все спочатку, я б знову обрала музику. Музика, музика і тільки музика». І своїм творчим життям Леся Дичко робить все для того, щоб наповнити цей світ Добром, Любов’ю, Милосердям.

Лариса Соловей,

викладач Дрогобицького музичного коледжу імені В.Барвінського