«Віддався пісні, як Орфей, весь – немовби з чистого кришталю…»

(до 155- річчя від дня народження Остапа Нижанківського)

Остап Нижанківський (1863 – 1919) – один із найяскравіших представників галицької музичної культури 2-ї половини ХІХ–поч.ХХст., продовжувач традицій Миколи Лисенка, талановитий хоровий диригент і композитор, організатор музичного життя Галичини. Він належав до т. зв. «третьої генерації» композиторів Галичини, серед яких імена Ф.Колесси, Г.Топольницького, Д.Січинського.

О.Нижанківський замикає плеяду видатних композиторів-аматорів ХІХ сторіччя, здебільшого теж священиків – І. Лаврівського, В. Матюка, А. Вахнянина, І. Воробкевича, П. Бажанського, Й. Кишакевича і готує підвалини професіоналізму, логічно підводить композиторський процес у стадію професійного переосмислення фольклору, гнучкого синтезу з провідними художніми європейськими течіями початку сторічч, котра пізніше, вже в ХХст., втілилася у творчості С.Людкевича, В.Барвінського, Н. Нижанківського та інших митців, що приходять на зміну авторам-аматорам.

Творча спадщина композитора переважно залишається невідомою не лише слухацькій аудиторії, але й фахівцям-музикознавцям, оскільки більша частина його рукописних творів пропали після його трагічної загибелі.

Мало і поверхово висвітлювались та інтерпретувались факти його життя і творчості. Діяльність митця недостатньо висвітлена в українському музикознавстві і потребує більш глибокого осмислення.

Серед дослідників його творчості Я. Колодій, С.Людкевич, М. Загайкевич, 3. Штундер, Р.Сов’як, Я.Михальчишин, Л.Кияновська.

Дата і місце народження О.Нижанківського в літературі подається суперечливо. В одних публікаціях рік народження 1862, м. Дрогобич, в інших – 1862, м. Стрий. Правильна дата і місце народження компо­зитора 24 січня 1863 р., м. Стрий, що підтверджується метричним свідоцтвом.

Родина священика, в якій народився Остап, була великою (дев’ятеро дітей) і він був найстаршим. Діти зростали в атмосфері спілкування з музикою, літературою, в хаті було фортепіано. У 1876-1882 роках О.Нижанківський навчається у Дрогобицькій гімназії, в якій декількома роками раніше від нього навчався Іван Франко. Береться за диригування гімназійним хором, удосконалює свою майстерність гри на флейті та скрипці, збирає і записує народні пісні.

В роки навчання у Львівській академічній гімназії (1885-1888) О.Нижанківський активно займається культурно-просвітницькою, диригентською діяльністю. Це – організація та проведення різних концертів на честь Т.Шевченка, І.Котляревського, О.Кониського, М.Шашкевича та інших діячів української культури. Підтримує творчі стосунки з композитором А.Вахнянином, поетом І.Франком, згодом М.Лисенком, ставши першим послідовником його традицій, засновником «лисенківської» лінії в західноукраїнській культурі.

У 1885 р. засновує перше в Галичині нотне музичне видавництво «Бібліотека музикальна», яке пропагувало українську хорову музику. Вперше в Галичині були видані деякі заборонені цензурою хорові композиції М.Лисенка, П.Ніщинського та твори галицьких композиторів.

Через категоричний спротив батьків щодо музичної кар’єри сина, Остап не здійснив своєї мрії стати учнем М.Лисенка у Києві. Лист-запрошення композитора батьком був прихований від сина. Пізніше композитор згадував про цей факт, як про трагедію свого життя.

О.Нижанківський вступає у Львівську духовну семінарію, де розгортає активну диригентську діяльність. Організовує студентські виїздні хорові концерти «Артистичні прогульки» (1889-1897), з якими об’їхав міста і містечка всієї Галичини. В репертуарі концертів – твори М.Лисенка, А.Вахнянина, В.Матюка, О.Нижанківського та ін. У рецензіях, відгуках у пресі підкреслювався високий професіоналізм і диригентський талант композитора. А емблемою «прогульок» стала «Наша дума, наша пісня» О.Нижанківського на слова Т.Шевченка.

О.Нижанківський – один із ініціаторів і організаторів музично-хорових товариств «Львівський Боян» (1891), а згодом – Бережанський і Стрийський «Бояни». Діяльність «Боянів» була об’ємною, організація концертів, конкурсів на кращі композиції, видавнича та бібліотечна діяльність. У 1895 році О.Нижанківський стає головним диригентом «Львівського Бояна», а його заступником – Філарет Колесса. Навколо «Бояну» О.Нижанківський згуртовує кращі мистецькі сили Львова, залучає до співпраці відомих співаків – С.Крушельницьку, О.Мишугу, О.Носалевича.

Саме О.Нижанківський диригує зведеними хорами «Боянів» на ювілейному Лисенківському концерті у 1903 році. А у І9І2 році він очолює делегацію галичан до Києва на похорони М. Лисенка, де виступає з промовою, яка друкувалась у багатьох київських газетах.

О.Нижанківський був одним із перших західноукраїнських композиторів, який закладає підвалини розвитку фольклористики в Галичині. У 1894 році утворюється комітет зі збирання та публікації українських народних пісень, в склад якого ввійшли І.Франко, Д.Січинський, О.Роздольський, М.Павлик.

Екстерном складає іспит з відзнакою у Празькій консерваторії (1896), однак влаштуватись на педагогічну роботу йому не вдалося. Через впровадження ним до навчальних програм творів українських композиторів та народних пісень О.Нижанківський був звільнений з учительської семінарії. Залишається без засобів до існування, мав намір емігрувати до США.

З 1900 року служить священиком у селах на Стрийщині. Без участі О.Нижанківського не проходила жодна культурно-мистецька подія Галичини. Організовує філіали «Просвіти» на Стрийщині, стає ініціатором побудови «Народного Дому», очолює філію Музичного Інституту ім.М.Лисенка у Стрию, організовує концертні виступи М.Менцинського, О.Мишуги, керує хором «Стрийського Бояну», який став одним із потужніших у Галичині, приймає участь у Першому з’їзді західноукраїнських композиторів у Перемишлі, редагує журнал «Артистичний вісник».

Як духовний провідник Стрийщині, О.Нижанківський обраний членом УНР, а у 1918 році він стає повітовим комісаром ЗУНРу.

Життя О.Нижанківського обірвалося трагічно. У 1919 р. у Стрию його було заарештовано і розстрілянно польським офіцером без будь-якого звинувачення та підстав. Його архів був розграбований чужими й своїми мародерами, тому значна частина його рукописі не віднайдена.

Обдарування композитора яскраво проявилося в таких хорових творах, як «Гуляли», «З окрушків» на сл. Ю.Федьковича, «Не гармати грають нині» на сл.І.Франка, „Вечірня пісня” на слова Б.Кирчіва, «Молитва до Святого Духа», «Молитва Господня», «Піснь до Пречистої Діви Марії», солоспівах « О, не дивуйсь», «І молилася я» на вірші О.Кониського (присвячений співачці С.Крушельницькій), «Вітер в гаю нагинає», «Минули літа молодії» на сл. Т.Шевченка, обробках народних пісень, не лише українських, а й інших слов’янських народів, які він збирав у окремі «В’язанки», це декілька мініатюр та фантазія «Вітрогони» для фортепіано.

Син Нижанківського Нестор Нижанківський (1895-1940) – композитор, прекрасний педагог-піаніст, музично-громадський діяч.

Добру пам’ять про життя й творчу діяльність композиторів зберігає музей Остапа та Нестора Нижанківських у м. Стрию при дитячій музич­ній школі, яка носить ім’я батька. Створено документальний фільм «Священик, молочар, музика». Саме на вулиці О.Нижанківського у Львові знаходиться Львівська національна музична академія ім.М.Лисенка. Бориславський поет І. Гнатюк при­святив 0. Нижанківському вірш «Трагедія Остапа Нижанківського», в якому є такі поетичні рядки: «Віддався пісні, як Орфей, весь – немовби з чистого кришталю. Так лише досвітній соловей сам себе виспівує без жалю…».

Лариса Соловей,

викладач Дрогобицького музичного коледжу імені В. Барвінського