Нові видання музичних творів Миколи Ластовецького: хоровий збірник «Бог. Україна: Слава Україні! – Героям слава! Народ» і партитура увертюри «Бойківська» для симфонічного оркестру
В останні десятиріччя серед сучасних українських композиторів все виразніше утверджується постать Миколи Ластовецького, заслуженого діяча мистецтв України, члена НСКУ, лавреата Міжнародної літературно-мистецької премії ім. С. Гулака-Артемовського (2014), мистецької премії імені Юрія Дрогобича (2022), премії імені Станіслава Людкевича (2022), премії імені Віктора Косенка (2023), багатолітнього директора Дрогобицького музичного училища імені В.Барвінського (нині фахового коледжу) (1984–2015), автора численних наукових праць.
Микола Ластовецький працює у різних жанрах і формах. Панорама його творчого доробку охоплює симфонічну, вокально-хорову, камерно-інструментальну, фортепіанну царини, музику до драматичних вистав та ін.
Оскільки митця цікавлять розмаїті можливості розвитку великих форм (симфонії, кантати, симфонічної поеми тощо) як способу виявлення симфонічного мислення, значну увагу він надає створенню композицій для симфонічного оркестру. У цьому переліку – симфонічні (поеми «Галичина» («Львів») (1976), «Sinfonia rustiсa» (2003), увертюра «Бойківська» (1994), «Лірична поема» (1995), симфонієта «Пам’яті героїв Крут» (1996), «Елегія Василю Барвінському» для струнних, тромбонів та литавр (до 110-річниці від дня народження В. Барвінського) (1998), симфонічний прелюд «Пісня про Кармелюка» (1969, друга редакція 1999), «Memento» (2001), «Варіації» (2002), «Три п’єси» (2002) та ін.) та вокально-симфонічні твори (кантати «Заспів» на сл. В. Чумака (1978), «Повернення Дрогобича» на вірші Ю. Дрогобича, Р. Пастуха, Ф.Малицького та М. Ластовецького (1999), «Пісня про Чорновола» на слова М. Шалати (2000), «Псалми Давида» на канонічні біблійні тексти (2000), вокально-симфонічна сюїта «Верховинці» (1999) та ін.). Три присвятні кантати, приурочені видатним особистостям нашої історії та 2000-літтю християнства, стали помітним явищем української кантатної творчості сьогодення.
Цього року доробок митця поповнився двома новими нотними виданнями: збірником «Вибрані хорові твори» з символічною і гостро актуальною назвою «Бог. Україна: Слава Україні! – Героям слава! Народ» для мішаного та однорідного складів з інструментальним супроводом та хору а capella (Дрогобич: Пóсвіт, 244 с.) та партитурою увертюри «Бойківська» для симфонічного оркестру (Дрогобич: Пóсвіт, 72 с.).
Особливістю першої збірки є те, що вона відрізняється від низки попередніх «монографічних» хорових видань композитора, які побачили світ в останні роки й були присвячені творчості одного поета (І. Франку, Лесі Українці, П. Перебийносу, В. Романюку, М. Рильському та ін.). Новий збірник, який складається з трьох доволі обʼємних розділів, обʼєднує твори не лише різних поетів, але й різні образно-емоційні та жанрові аспекти.
Водночас, об’єднуючим началом означеної збірки М. Ластовецького можна вважати її морально-етичну і тематичну спрямованість, пов’язану з художніми сенсами сьогодення. Своєрідними «тематичними стовпами» тут виступають духовність, християнська віра, героїка, національна звитяга, сподівання у переможне майбутнє нашої країни.
Перший розділ збірки під назвою «Бог» вміщує композиції на канонічні церковні тексти («Святий Боже», «Отче наш» і «Господи, помилуй»). Складні дисонуючі акордові структури, деякі метроритмічні та інтонаційно-теситурні труднощі, кластерні та цілотонові гармонічні комплекси при майже постійному divisi хорових партій створюють відчуття цілковитої гармонії музики і тексту, чого і прагнув композитор при написанні творів сакральної тематики.
У передмові до видання кандидатка мистецтвознавства, професорка кафедри історії музики ЛНМА імені М.В. Лисенка Зоряна Ластовецька-Соланська акцентувала невипадкову послідовність розташування канонічних творів релігійної тематики, адже хори розташовані відповідно до послідовності номерів у Літургії Іоанна Золотоустого (зокрема, «Святий Боже», «Отче наш», «Господи, помилуй»), якої дотримуються практично всі автори літургій – українські композитори минулого і сучасності: М. Дилецький, К. Стеценко, М. Леонтович, М. Скорик, Л. Дичко та ін.
Крім того, перший розділ вміщує ще три композиції: «Отче Всевишній» для жіночого (дитячого) хору з фортепіано, «О, Христос! Якби ти не прийшов...?» на слова Т. Кисилевич для солістів та хору з фортепіано і «Христос воскрес! Великодня пісня для мішаного хору і трикутника» на слова П. Лехновського.
У другому розділі аналізованого збірника презентовані твори широкої образно-емоційної та художньо-стилістичної палітри, яка включає наступні тематичні стрижні: любов до рідної землі – України («Моя дорога Україно» на сл. М. Богаченка, «Батьківщино, рідная земля» на сл. А. Малишка, «Славень Дрогобичу» на сл. М. Белея); тема національно-визвольної боротьби, шана та повага до державних святинь і символів («Синьо-жовте знамено», «Під України єднаймось прапор!» на сл. М. Белея); героїчна боротьба за волю і незалежність України, в т.ч., і війна з російським агресором, де стверджується віра в неминучу перемогу українського народу («Бандерівці» на сл. Б. Стельмаха, «Памʼятник Степану Бандері» на сл. М. Хоросницької, «Захисники України» на сл. М. Ластовецького, «Ти переможеш, рідна Україно!» на сл. С. Сондей, М. Ластовецького). У другому розділі представлені твори, які композитор створив у різні періоди життєтворчості. Вони пов’язані з різними подіями, але усіх їх об’єднує виразна тематична домінанта – а саме, потужна національно-патріотична спрямованість, яка, зрештою, притаманна всій творчості митця.
Слід відзначити побудову цього розділу збірки, в крайніх номерах якої автор переконливо утверджує перемогу України: «Гимн світового українства» і «День Перемоги» на сл. Р. Пастуха сповнені звитяжного оптимізму і віри в силу і міць Збройних Сил України.
Не випадковим у цьому національно-орієнтованому контексті виявився хор урочисто-прославного характеру «Славень Дрогобичу», як відзнака першого з українських міст, назва якого з’явилася на сторінках європейських наукових видань XVI ст. Юрію Котермаку (Дрогобичу) композитор присвятив кантату «Повернення Дрогобича», яка вперше прозвучала 20.09.1999 р. на урочистому відкритті памʼятника знаному краянину в його рідному місті. Зазначу, що М. Ластовецький перший (і наразі єдиний) український композитор, який звернувся до поезії Юрія Дрогобича і приурочив Genius loci Drohobicz масштабний вокально-симфонічний твір.
Твір «Синьо-жовте знамено» композитор присвятив дрогобицьким депутатам першого демократичного скликання, за рішенням яких 02.04.1990 р. в Дрогобичі над міською ратушею було піднято національний прапор, який лише згодом став державним.
Третій розділ означеного збірника під назвою «Народ» теж ділиться на два підрозділи з відповідними підзаголовками: це «Авторські твори» та «Обробки народних пісень».
Підрозділ «Авторські твори» складається з десяти мішаних хорів без супроводу розмаїтої тематики, написаних на слова різних поетів: Т. Шевченка («Тече вода в сине море» та «Вітер з гаєм розмовляє»), В. Панченка («Гомонять тополі»), Т. Кисилевич («Лелеки»), Ф. Кривіна («Ніч і мишка», «Небо») і Б. Демківа («Доки ти будеш жить на землі»), в останньому з яких зворушливо оспівується тема кохання як вічного людського почуття. Перелічені композиції характеризуються вишуканим ліризмом, душевністю, оригінальним переосмисленням фольклорного первня, поєднанням традиційних та новітніх музично-виражальних засобів.
Завершальний підрозділ збірки вміщує шість обробок народних пісень для мішаного хору без супроводу: це «Чотири лемківські пісні про кохання», «Щедрик, щедрик, щедрівочка», «Добрий вечір тобі, господарю», «Ой три літа, три неділі», «Стоїть явір над водою» і «Пряла б же я куделицю».
У цілому, хорові твори нового збірника М. Ластовецького яскраво демонструють жанрово-стильове розмаїття його вокально-хорової творчості, провідною ознакою якої можна вважати міцну опору на український народнопісенний мелос, що спонукає композитора до творчого переосмислення фольклорного первня й активного експериментування з новітніми композиційними техніками.
Другою «нотною новинкою» М. Ластовецького стало видання партитури увертюри «Бойківська», створеної у 1994 р. з нагоди 50-ти річчя заснування Дрогобицького державного музичного училища і присвоєння йому імені Василя Барвінського (тепер – ДМФК імені В. Барвінського).
При написанні увертюри композитор використав теми народних пісень з села Нагуєвичі, які він записав від родичів дружини Любомири, а також звернувся до бойківських співанок із збірника «Пісні Львівщини» Юліана Корчинського. Загалом, в увертюрі творче переосмислення композитором засобами симфонічного розвитку отримали пісні «Орел поле ізорав і пшениці посіяв», «Піду я з міста до міста», «Де ти їдеш, гаївонько? – У Дрогобич по дівоньку» та ін.
Музикознавиця, викладачка-методистка ДМФК імені В. Барвінського Наталія Семків у передмові до видання підкреслила, що жанр увертюри в найбільшій мірі виявився суголосним художнім потребам М. Ластовецького у втіленні ідейного задуму та синтезі фольклорної основи з рисами сучасного музичного письма.
Увертюра «Бойківська», написана у вільній (змішаній) одночастинній формі, за допомогою перевтілення фольклорних елементів розкриває різноманітні образні сфери (епічні, ліричні, драматичні тощо), подекуди симфонічний оркестр імітує звучання народних інструментів. Водночас, тут домінує симфонічне мислення та драматичний розвиток з їх чіткою драматургією, яка походить від сонатної форми.
Загалом, на темах бойківського фольклору композитор створив оригінальне звукове дійство, яке презентує слухачам життя народу, картини природи, запальні танцювальні епізоди (від стриманих до відверто ейфорійних), побажання українцям щасливого многоліття за допомогою винахідливого поліфонічного зіставлення різних варіантів теми «Многая літа» (церковного, світського тощо).
Окремо слід звернути увагу на колористичне багатство оркестрових засобів, темброво-семантичну драматургію, вільне володіння композитором різними засобами поліфонічного розвитку, вагому роль мідних і ударних інструментів, завдяки чому увертюра «Бойківська» сприймається, як барвиста звукова феєрія.
Варто також виділити привабливий і вишуканий дизайн обкладинок цих двох видань, які композитор обирає завжди дуже прецизійно. Так, збірка хорових творів репрезентує картини «Седнів» і «Новий рік» української художниці Єлизавети Миронової, увертюра «Бойківська» – живопис на склі з серії «Миколаїв над Дністром» народного художника зі Львівщини Івана Сколоздри.
Кожен твір Миколи Ластовецького є вдячним матеріалом як для виконавців, так і для музикознавців та слухачів. Можна сподіватись, що нові видання творів композитора займуть достойне місце в репертуарі відповідних виконавських колективів, зокрема, навчальних закладів різних рівнів.
Лариса Соловей,
викладач ДМФК імені В.Барвінського