Правда, що говорить крізь роки…

Правда, що говорить крізь роки…
Голодомор! Рік 33-й…
Сумніше дати не знайти
Смертей вали, вали репресій
Душа велить розповісти…

Ще з давніх-давен життя кожного українця було під пильним прицілом сусіда із сходу. Починаючи з середини XVII ст., знищенням автономії інституції Гетьманщини і, прямуючи до наших днів, яких тільки знущань не зазнала українська держава. Ви тільки пригадайте, які події відбулись у XX ст. спричинені радянською владою. Це “Розстріляне відродження”, де було масово знищено українську інтелігенцію, це чорнобильська катастрофа, про яку замовчували понад тиждень, бо мав відбутися першотравневий парад. Але найгіршою чорною трагедією того століття став Голодомор.
І ось уже протягом багатьох років Україна щороку, у четверту суботу листопада, відзначає День пам’яті жертв голодоморів. Цього року, 19 листопада, у великій залі Дрогобицького музичного фахового коледжу ім. В. Барвінського, була проведена година-реквієм пам’яті жертв голодомору “Не знищені 33-го - непереможні сьогодні”, щоб нагадати про жахливі сторінки долі України.
Знання про геноцид минулого, допомагає пояснити світові, за що ми боремося сьогодні. Ці події пов’язані між собою жорстокістю та безжалістю агресора. І цей зв’язок між минулим і сьогоденням не випадковий. Це трагічна страшна закономірність. Ті, хто сьогодні стирає з лиця землі наші міста, це прямі ідейні спадкоємці організаторів Голодомору. Так, методи змінюються: тоді – конфіскація останньої картоплини, зараз – ракетні удари по енергетиці та мирному населенню, тоді - блокада сіл, зараз – депортація наших дітей. Але мета залишилася та сама – знищити українську ідентичність, зламати наш дух, вбити пам'ять про суверенну Україну. Навіть через численні людські жертви. Так було, і так продовжується… Тоді у 1932-1933-х роках наша ненька Україна зазнала найстрашнішого – голоду.
Організатори та учасники (студенти 1-А курсу (під керівництвом куратора – Вікторії Чумак), студент ІІІ курсу відділу народних інструментів – Максим Подан та студентка IV курсу відділу теорії музики – Ангелина Кусьпісь) через літературне слово, рух та мелодію розкрили суть і наслідки жахливої штучно створеної трагедії.
Розпочалось дійство молитвою за померлих під орудою капелана коледжу о. Євгена Макогона.
Розкрила листки трагічної долі дітей українців в 33-му році театралізована постановка “Голодний дух”. Логічним продовженням вечора стало виконання камерно-інструментального твору С.Людкевича – «Голосіння» студенткою III курсу відділу оркестрових-струнних інструментів Алісою Стукалець (клас викладачки Галини Онуфрик, концертмейстерка Оксана Труш). Вперше, у виконанні Ангелини Кусьпісь, пролунала пісня “Моя мама мовчала про голод”– муз. А. Попруги, сл. Г. Потопляк, про пам’ять народу, який ніколи цього не забуде. “Тече Кубань аж у Лиман” пісня про знищення нашого народу, у виконані Максима Подана, розчулила глядачів своїм глибоким сенсом .
Завершальною нотою години-реквієм стала хореографічна композиція «Свіча» (постановка Ангелини Кусьпісь), яка дозволила в повній мірі поринути у важкий емоційний всесвіт чорного буття, спричиненого голодомором.
Пам’ятаємо! Скорбимо! Не простимо! Саме такими словами підсумував захід директор Дрогобицького музичного фахового коледжу ім. В. Барвінського – Юрій Чумак.
Велика шана і подяка організаторам і студентам за проведення цього заходу.
Особлива подяка захисникам і захисницям України!

Ангелина Кусьпісь,
студентка IV курсу
відділу теорії музики