Роман Сімович – видатний український композитор-симфоніст (до 120 річниці від дня народження та 75-річчя прем’єрного виконання його першої «Гуцульської» симфонії)
28 лютого виповнилось 120 років з дня народження видатного українського композитора-симфоніста Романа Аполлоновича Сімовича (відійшов у вічність 30 липня 1984 р.). Народився Сімович у м. Снятині, тепер Івано-Франківської області, завершив свій земний шлях у Львові, де і похований. Ввійшов в історію української музичної культури як композитор та педагог, в дорадянські часи був також відомий як піаніст та музичний критик. Заслужений діяч мистецтв УРСР. Навчався приватно гри на фортепіано в Берліні (закінчив там в 1925 р. Вищу агрономічну школу) та опісля в Краківській консерваторії як піаніст та теоретик-музикознавець.
В 1933 році закінчив композиторський, а роком пізніше – фортепіанний факультети Празької консерваторії; в 1936 – Школу вищої майстерності у Празі, де вивчав композицію. В 1936-39 рр. викладав музично-теоретичні дисципліни та гру на фортепіано у філіях (відділеннях) Львівського Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка в Дрогобичі та Станіславі (Івано-Франківську), в 1939-41 рр. в Станіславському музичному училищі. З 1944 р. працював викладачем композиції, музично-теоретичних (зокрема, інструментування для симфонічного оркестру) та музично-історичних дисциплін (1951 – доцент, 1963 – професор, 1966-71 – зав.кафедри історії музики) Львівської державної консерваторії ім. М. В. Лисенка. Серед його учнів з композиції – В. Флис, М. Скорик, М. Копитман, О. Калустян, М. Ластовецький, О. Некрасов, Ю. Сидоряк та ін., а також цілий легіон теоретиків-музикознавців.
Як митець він тяжів до симфонічного жанру; у його доробку сім симфоній, симфонічні поеми, увертюри, сюїти, вокально-симфонічні твори, балет «Сопілка Довбуша», концерти для фортепіано та флейти з оркестром, а також камерні ансамблі, сюїти, фантазії, цикли п’єс для фортепіано, скрипки та інших інструментів, хори, солоспіви (зокрема на слова І. Франка та Лесі Українки), обробки українських народних пісень для різних виконавських складів, фортепіанні твори та пісні для дітей, фортепіанна школа на основі української народної музики.
Отримавши ґрунтовну професійну підготовку в Празькій консерваторії та Школі вищої майстерності під керівництвом відомого чеського композитора, одного з кращих учнів Антоніна Дворжака – Вітезслава Новака, Роман Сімович, повернувшись на батьківщину, поставив перед собою важливе завдання: засвоїти нові і порівняно нові для західноукраїнської музики жанри, наповнити їх новим змістом шляхом синтезу загальноєвропейської інструментальної культури з національним образно-емоційним тематизмом. Найбільш переконливо йому це вдалось здійснити в симфонічному жанрі: симфоніях, симфонічних поемах та увертюрах. Всі оркестрові твори композитора відзначаються класичною рівновагою між головними образами, концепційною довершеністю, барвистим професійним інструментуванням.
Композиційні особливості кожної з симфоній, які структурно є типовими чотиричастинними циклами, – різні за характером концепцій та образно-тематичною драматургією, що відображено в їх програмних назвах: «Гуцульська», «Лемківська», «Весняна», «Героїчна», «Гірська» (І-V симфонії, ІV «Героїчна» симфонія присвячена Северину Наливайку). Історична тематика відтворена також в симфонічних поемах «Довбуш» та «Максим Кривоніс», балеті «Сопілка Довбуша», фортепіанній фантазії та інших творах.
Написана в 1945 р. (прем’єрне виконання відбулась в 1946 р.), перша «Гуцульська» симфонія Романа Сімовича в історії музичної культури Галичини стала:
– першою циклічною симфонією, написаною автором-українцем, а не іншої національності;
– першою програмною симфонією, написаною автором-галичанином (перша симфонія М. Колесси, всі частини якої мають назви, написана в 1950 році, «Прикарпатська симфонія» С. Людкевича – в 1952 р.);
– першою симфонією національного автора (навіть в масштабах всієї України), тематизм якої побудований на конкретних гуцульських піснях і танцях;
– разом з другою «Лемківською» (1947 р.) симфонією, а також з названими пізніше написаними творами С. Людкевича і М. Колесси стала стимулом для пробудження інтересу композиторів центральної України (Г. Майбороди, Л. Колодуба, В. Гомоляки та ін.) до використання в симфонічних творах фольклору Карпат;
– початком формування поняття «Львівська симфонічна школа», основу якої становлять насамперед твори Р. Сімовича;
– першим українським симфонічним твором,в якому поряд з гострим звучанням гармонічних засобів та ладовими елементами фольклорного походження, композитор застосував «імпресіоністичні стильові ознаки», через що був звинувачений в космополітизмі та формалізмі, а виконання твору було надовго заборонене.
Пройшли роки… Імпресіоністів (музику їх) тепер ми слухаємо, вивчаємо, виконуємо… А от наших авторів?.. Чи пам’ятаємо Шевченкове: «І чужого научайтесь, і свого не цурайтесь?..»
Микола Ластовецький,
викладач-методист ДМФК ім. В.Барвінського,
доцент інституту музичного мистецтва ДДПУ ім. І.Франка,
заслужений діяч мистецтв України, член НСК України